84-річний Іван Могила — кіровоградець. Чотири роки тому через недбалість лікарів він утратив дружину.
Однокімнатна квартира Івана Могили не схожа на пенсіонерську: нові шпалери, кахлі, пральна машина.
— Я тут недавно живу, із травня, — розповідає він російською. — Трикімнатну продав. Собі купив цю, а гроші віддав онучці Олі. Їй потрібніші, вона аспірантка.
Господар часто повторює "всьо".
— Сам я місцевий. Але 1933-го, в голодовку, батько вивіз мене з братами і сестрою в Баку, до свого брата. Батько влаштувався на шахту на 40 рублів зарплатні. А дядько — буровий майстер, по 1,5 тисячі приносив. Ми голодували. Сусідів просили, щоб лушпайки з картоплі не викидали, смажили їх.
Каже, за кілька років батькові мали дати звання Героя соцпраці:
— Але така політика була, що з Азербайджану не могли нагородити хохла. Тому й нагороду батьків зам отримав — ледар страшний.
Додає, що прожив у Баку 34 роки.
— Освіти не здобув, але зробив кілька винаходів. Придумав, як зробити так, що один трактор заміняв два. Пішов заявити про винахід в управління тресту. А там був інженер Французов. Він і каже: "Я на два місяці раніше від тебе це вигадав". Отак украв мій труд. Мені 300 карбованців — преміальних, а йому — тисячі.
Згадує, що в Баку по сусідству жила сім"я росіян.
— Там троє дівчаток-сестер було. Раїса — найвродливіша, на 9 років молодша. Хоч і бідна, але для мене це не головне, — тре коліно Іван Михайлович. — Хлопці з заводу зробили мені програвач із заліза, кілограмів під 50 важив, — сміється чоловік. — Я влаштовував дискотеки під вікном. Рая ходила на них танцювати. Там і познайомилися.
Розказує, що дружина хворіла на цукровий діабет.
— Якось її збив мотоцикл. Травма не сильна: ребро тріснуло, і пальці на ногах пошкодила. Попросилась, щоб поклав її в кардіологію заспокоїтися. Там збиралася ноги хірургові показати. А він: "Як випишемо, підете в поліклініку, там хай лікують". Стала дружина вдома маззю пальці змащувати. Я думав: мазь тхне. Тут знайомий приходить: "Що це? У когось гангрена!". Через діабет ноги Раї розранилися. Спочатку їй пальці відрізали, а потім ногу вище, вище. За три роки шість операцій зробили.
Стверджує, що робив усе, аби полегшити дружині життя.
— На колясці її катав. Басейн купив надувний, поставив біля ліжка, щоб зручніше купати. Думав ліфт зробити на другий поверх, щоб її вивозити, але не встиг. Три роки тому Раїса померла.
Іван Могила працює квітникарем Технічного університету в Кіровограді. До його клумб щовихідних приїздять фотографуватися молодята.
— Студенти — мої вороги, бо зривають квіти в букети, — веде до клумби, притрушеної снігом. — Раніше ялинки навколо університету викопували. То ректор найняв охорону.
Розказує, що квітами захопився давно.
— У батька в Баку був великий дім, але жодного зеленого кущика. А поряд купа сміття — будинок старий завалився. Я давай розбирати його, вивозити. Сказав собі: "Один день — кирпич убрал, на второй — другой. Через месяц — тридцать", — промовляє з кавказьким акцентом. — Усі сміються: "Що ти по сміттю лазиш?". А я випер на дворик сітку з ліжка. Перетер ракушняк на пісок. Попросив знайомого привезти з туалету три машини. Гарне добриво! Вивалив мені його в яму. Сусіди лаються. А через рік які в мене троянди повиростали! Басейн викопав, рибок золотих розвів. Ті, хто сміялися, поприходили : "Дай своєї землі — у горщику квіточку посадить".
У Кіровограді Іван Могила налагодив зв"язки з ботсадом Академії наук СРСР, потім України.
— Колись 100 нових сортів жоржин вивів. Вони під номерами були, ще не встиг назв дати — усі, як одна, померзли в підвалі. Один дурак уключив вентиляцію. Я плакав над ними, щоб ніхто не бачив. Потім доньку Галину познайомив із директором ботсаду АН СРСР Іваном Штаньком. Вони дружили. У нього компанія збиралася постійна, чоловік вісім-дев"ять. Серед них Кошкін — винахідник танків, Папанов — актор кіно. Раз усі прийшли, а Галі немає. Папанов каже: "Ні, без Галі не починатимемо".
1932, 12 травня — Іван Могила народився в Кіровограді
1933 — батько перевіз родину до Баку, Азербайджан
1956 — одружився з молодшою на 9 років Раїсою, працівницею кінотеатру; за рік народилася донька Галя
1967 — повернувся в Україну
2004 — померла дружина
2007 — продав трикімнатну квартиру, купив однокімнатну, гроші віддав онуці Олі
8 
35413
Коментарі