"Мав усередині якийсь неспокій, — прикладає руки до грудей 58-річний Дмитро Лупипсів. — Ще навесні ходили в ліс за конвалією понад Дністром, а гадюки і ящірки на деревах сиділи, на голови падали. Потім у селі ворони зникли. Вони у сквері постійно гнізда вили. Як злітали в небо — усе чорне було. На полі видзьобували всю кукурудзу. А в суботу на сільському базарі говорили, що пропали не тільки ворони. У стайнях поменшало щурів. Я перепитав людей, які понад Дністром живуть, що така поведінка звірини означає. Казала стариня (старожили. — "ГПУ"), як щурі покидають свої місця — слід чекати води, а коли зникають ворони, то пожежа буде. В одної жіночки батько працював гірником. Вона розповіла, що з шахти починали евакуацію, коли тікали щурі. Пішов у районну газету, хотів про це статтю надрукувати. Морочив редакторові голову, виглядав, як ідіот".
Лупипсів живе в селі Нижнів Тлумацького району Івано-Франківської області. У травні, за два місяці до повені в Західній Україні, чоловік за народними прикметами передбачив різке підняття рівня води в басейні Дністра.
— Люди статтю прочитали, але мало хто повірив. Як повінь прийшла, у Нижнові близько двох сотень хат стояли у воді, — Дмитро Васильович веде селом. — У сусідньому Петрилові потерпіло 400 обійсть. Люди тут привикли до води, колись кожен мав біля себе човен. У Нижнові раніше було шість руслів Дністра. По них переходили чумаки, везли сіль, дьоготь із Биткова. Людей у селі досі по вулиці кличуть солярами. А ще тут вода найчистіша, бо навколо гори кремінні. Як вода спала, я пив із кирниці й не боявся — кремінь очищає.
Господарство Дмитра Лупипсіва не затопило. Чоловік збудував хату на високому горбі. Дружина Ольга, 55 років, працює в сільській амбулаторії фельдшером. Під час повені на "бетеері" об"їжджала села. Надавала допомогу постраждалим.
— Відщолкав вісім плівок по високій воді, — розкладає фотографії на столі. — Як почув, що в село приїхала Руслана, так біг — чуть інфаркт не получив. Народу повно. Співачка дала гроші магазинові. Кожен із села брав з продуктів, що хотів. Потім її посадили в надувний човен, і я потягнув її по вулицях, по шию у воді. Хіба мобільний над головою тримав. У 1969-му так само брів по шию — рятував двоюрідну сестру Стефанію. Їй 80 років уже. Живе понад Дністром. Але зараз не згадаю, чи тоді щурі зі стайні зникали, — сміється.
Руслана дала гроші магазинові. Кожен брав з продуктів, що хотів
Лупипсів каже, у дитинстві мріяв стати священиком. Тричі провалився на іспитах до Московської духовної академії.
— Мене намовляли з КГБ співпрацювати. Коли їхав у Москву, в Івано-Франківську на вокзалі оперативники Дерев"янко та Дяченко підійшли, — називає прізвища, — хотіли записати мене в дружинники. Навіть посвідчення виписали, щоби безкоштовно транспортом користувався. Я відмовився. Нащо мені така морока: станеться в селі якась крадіжка, а мені обшук робити. За перебудови закінчив катехичний інститут у Франківську. Мав одну четвірку з логіки. Пропонували парафію в Рівному, але відмовився — поїхав додому доглядати престарілу маму Марію.
На подвір"ї в посохлій траві клопочуться горобці.
— Думаю, що може статися пожежа велика, — говорить Лупипсів. — На полях купи бадилля, яке миттю зсохло після того, як вода зійшла. Я звертав на це увагу рятувальників. Нехай думають наперед.
1950, 25 червня — Дмитро Лупипсів народився в с. Нижнів Тлумацького р-ну Івано-Франківської обл.
1969 — вступив до Київського технікуму радіоапаратобудування
1977 — побрався з Ольгою Ухановою
1978 — народилася донька Ольга
1983 — утретє провалився на вступі до Московської духовної академії
1991 — закінчив катехичний інститут в Івано-Франківську
2008, 7 червня — у районній газеті надрукував замітку про майбутню повінь
8 
35413
Коментарі