"Діти називають мене королевою бензоколонки"

 

48-річна Людмила Ткаченко — заправниця на АЗ "Укрнафта" в Києві. О 9-й ранку вже тримає пістолет у бензобаку сірої "Таврії".

Вона в яскраво-синій уніформі, на ногах — темні полотняні кросівки. Каштанове волосся підстрижене під каре, на обличчі — легкий макіяж, у вухах — маленькі золоті сережки.

— Бережу руки, — показує білосніжну рукавичку. — Манікюр регулярно роблю.

На середньому та безіменному пальці в неї вишукані золоті каблучки. Нігті пофарбовані в рожеве.

— Чомусь усі вважають, що заправниця — не жіноча професія, — дивується вона, присідаючи на лавку біля каси. — Це ж не мішки з картоплею тягати!

Перший чоловік Людмили — Петро Ткаченко — був артистом у Вінницькому  ляльковому театрі. Жінка тоді працювала на взуттєвій фабриці. У них народилися донька Марія та син Михайло.

— Коли Мишкові був рік, ми переїхали до Ніжина, — пригадує вона. — А сім років тому я овдовіла. Мені треба було годувати сім"ю. Де тільки не працювала! В ательє шила жіночий одяг, у ресторані була барменом. Я люблю уніформу. У барі нам видавали однакові червоні спіднички й фартушки. А потім влаштувалась охоронцем у київську фірму "Інтернешнл сек"юріті сервіс". Охороняли "Полтаву-кондитер". Але якось знайома покликала на заправку.

— Тримай, бабцю! — із-за рогу виходить високий чоловік із букетиком конвалій і простягає квіти Людмилі.

— Жартома називає мене бабцею, — дзвінко сміється та. — Я ж уже онуку маю.

У барі нам видавали однакові червоні спіднички та фартушки

Питаю, чи не здивувалася родина новій роботі Людмили.

— Та вони вже нічому не дивуються, — нюхає вона квіти. — Але коли приїжджаю в гості до дітей у Ніжин, називають мене королевою бензоколонки.

А з водіями-чоловіками проблеми є?

— Навпаки. Із жінкою поводяться не так фамільярно. А я догоджаю клієнту: і в касу за нього сходжу, і скло можу вимити.

За це, напевне, дають більше чайових?

— Чайові залишають не всі й здебільшого копійки: 25, 50... Зрідка дають гривню. Актора Володимира Горянського пам"ятаєте? Він грав лікаря в "Дні народження Буржуя". Дуже люб"язний та інтелігентний. А футболіст Віталій Рева — поважний, манірний, їздить на чорній "Мазді". Талони на бензин простягає з віконечка, а на чай залишає більше гривні. Ставка у нас невисока, — ділиться заправниця, — 600 гривень на місяць. Але графік зручний: доба через три.

Як виживаєте на ці гроші?

— Мене забезпечує другий чоловік, — відказує Людмила. — Зустріла його тут, на заправці, — дивиться на конвалії. — Він — брат моєї колеги і шукав наречену. А у мене якраз дочка на виданні. Я вирішила з ним зустрітися. Бачу: Василь — мого віку. Йому зараз 51. Сподобався одразу: кучерявий, високий, брюнет. Він двічі приїжджав, але була не моя зміна. Нарешті застав мене, запросив прогулятися. Ми випили шампанського, поговорили. Василь часто забирав мене з роботи, а пізніше я переїхала до нього. Він працює на заводі слюсарем у ремонтно-будівельній бригаді. Свій форд "Сієрра" заправляє тільки тут. Але хоче, щоб я працювала десь у іншому місці.

Через небезпечність професії?

— Шкоди для здоров"я тут майже немає, — заперечує вона. — Від бензобаку тримаюся не ближче ніж за 70 сантиметрів. Коли заправляю машину, стаю так, щоб вітер дув у потилицю, — проводить рукою по блискучому волоссю. — Тоді випари не потраплять до легень.

На заправці добре, але я мрію займатися тільки сім"єю, — зізнається на прощання Людмила.

1958 — народилась у Вінниці
1975 — закінчила середню школу
1978 — вийшла заміж за актора Петра Ткаченка; народилася донька Марія
1979 — заочно закінчила Одеський технікум легкої промисловості; народився син Михайло
1976 — працювала на взуттєвій фабриці у Вінниці
1987 — кравчиня, а потім бармен у Ніжині
2002 — охоронець-інформатор у фірмі "Інтернешнл сек"юріті сервіс"
2002 — народилась онука Аня
з 2004 — працює на заправці "Укрнафти" в Києві

×