"Більше ковбаси не шли, бо Твої бандеролі затримують"

Після смерті чоловіка Атена Пашко із сестрою Чорновола Валентиною зібрала близько тисячі його листів, від 1970-го до 1998 року, написаних до, під час та після заслання. В'ячеслав Максимович часто писав під копірку, щоб коли лист загубиться, можна було його відновити. Деякі займали 25-28 сторінок.

"Дорога моя Людино! Дерева гнуться від яблук. Яблуками годують кролів, козу і мене. Може, подзвоню Тобі у четвер вдень, якщо встигну. Самотність скрашує "дружина" транзистор. Так мені не хочеться до того препоганого Львова! Уже скоріше до Києва поїхав би жити… Цілую, Твій Славко!
Осінь 1970, Вільховець".

"Не задумуюсь над тим, як мені було би зле без Тебе, такого надійного притулку моїх думок, поривань і почуттів. Мабуть, навіть любов до Батьківщини якоюсь мірою мислиться через дорогу Людину. Ось і у мене за далекими далями є Атена-Україна. Цілую Твої зажурені очі, торкаюсь Твого запашного волосся. Хай святиться Ім'я Твоє.
10.10.1975, Баришево".

"Дорога моя Атенонько! Позавчора нарешті прийшли чоботи і зовсім гнила ковбаса. Навіть бризкав духами, щоб чоботи не пахли. Більше ковбаси не шли, бо Твої бандеролі, очевидно, навмисне затримують. Молю Бога, щоб не був скупим для Тебе, хоч на маленькі радостинки.
15.03.1980, Нюрба".