54-річна Тетяна Анісімова з Одеси пережила клінічну смерть.
— Мені робили операцію з видалення ракової пухлини в мозку. У мене була саркома. Після трепанації черепа зупинилося серце. Останнє, що пам"ятаю до смерті, це слова лікаря "Ми її втратили. Треба вийти і сказати рідним".
Три доби Тетяна лежала у морзі. Після цього ожила. Нижче її п"ять спогадів про потойбіччя.
"Переді мною хтось відкрив двері, за ними темрява. Я чомусь пішла туди. Кожен крок давався важко, як по дуже товстій перині. Чую якісь голоси, напівшепотом: "Залишся, не йди". Назустріч вийшов ангел. Такий красивий, середнього віку чоловік з довгим світлим волоссям. Він сказав, що поведе мене до Бога".
"Побачила чоловіка з жінкою. Вони крокували на світло, що сяяло здалеку. Потім із-за чорної стіни з"явилося обличчя хлопця, спотворене жахом. Той махав руками. За мить із глибини показалися пазури. Вони обхопили хлопця і потягли вниз. "Ті люди пішли на зустріч з Господом, вони служили йому на землі. А останній — невіруючий, — пояснив янгол. — Можливо, під час суду він виправдається своїми добрими вчинками. Але з мільйонів таких будуть одиниці".
"Наблизилися до трону з білого блискучого каменю. Здогадалася, що там і є Бог. Ангел не дозволяв підняти голову. "Ніхто з живущих не побачить Його. А ти вернешся на землю", — сказав він мені.
"Ангел розвернув сувій паперу. На ньому побачила себе в спальні, як молилася на колінах. Відчитала швиденько "Отче наш", а потім — "Боже, дай, Боже, зроби, Боже, пошли". Стало дуже соромно. "Ти зробила з мене слугу. Але я все давав, робив і прощав" , — сказав Бог. — Я заплакала від сорому й безвиході. Відчула, як він поклав на мою голову свою руку: не плач, дитя моє, прощені тобі гріхи твої Сином Моїм. Кожен раз, як ти грішила, розпинала його. Іди і дивися. Кінець світу близько". Янгол взяв мене за руку і повів".
"По дорозі побачила великий собор. У ньому впізнала Собор Паризької Богоматері. Хотіла зайти всередину, але ангел мовив: "Тобі час повертатися". Знову чорна дорога, але уже без світла попереду. Очнулася у моргу. Роздягнена, з трупними п"ятнами на руках, підвелася із столу. Внизу з переляканими очима на мене дивилася санітарка. Вона сиділа в калюжі води. Поруч — перекинуте відро, швабра. Без жодного звуку вона підвелася і задкуючи побігла до дверей. Коли зайшов лікар, прикрив мене простиньою, бо дуже змерзла. Сказав, що наступного дня рідні готувалися мене похоронити.
Валентин Королюк, 50 років, працює завідувачем реанімаційного відділення Рівненської міської лікарні:
— У стані клінічної смерті організм перебуває 8–10 хвилин після зупинки дихання та кровообігу. Коли до мозку не доходить достатня кількість кисню, він не може повноцінно працювати, проте в організмі триває клітинний обмін. Поступово через брак кисню мозок виснажується, нервові клітини починають відмирати. Із цього моменту настає біологічна смерть. У середньому лише 30 пацієнтів зі 100 медики встигають повернути до життя.
Видіння, які бачать під час клінічної смерті, медицина називає галюцинаціями. Їх спричинює кисневе голодування мозку.
8 
35413
Коментарі