Із внутрішнього боку дверей майстерні київського карикатуриста Анатолія Василенка, 69 років, намальований кіт у рамці.
— Мене називають котячим батьком, — розповідає Василенко. Він у сірому светрі, з акуратною борідкою. — Днями домашня кішка Мілка впала з дев"ятого поверху. Ногу, мабуть, зламала, бо шкутильгає. Ще маю кота Бакса.
Художник родом із села Нижня Ланна на Полтавщині.
— Батько працював у райкомі партії. Любив говорити правду. За це його понизили до голови колгоспу. Ми крали кавуни з баштану. Я хоча й син голови колгоспу, але все одно у ватазі був. Якось зліпив із хліба верблюда, мама його — в помийницю: "Хіба ж так можна із хлібом?" Я так розхвилювався, що температура підійнялася. Потім звідкілясь узявся малюнок про попа й робітника Балду, — прокашлюється художник. — Хто його намалював, не знаю. У мене не було іграшок. Я з тим малюнком носився, спав, залаялозив до дірок. Мама його викинула. У мене знову температура. Після того батьки перестали мене чіпати.
Згадує, що батько хотів, аби він вивчився на агронома.
— Повів уранці на поле, показує: "Бачиш, яка кукурудза?". Питаю: "А якщо я захочу, щоб замість кукурудзи тут льон ріс?". "Е, ні, — відповідає батько, — треба в району питать". "Тоді я не хочу бути агрономом".
Розказує, що влаштувався на молочно-консервний завод цукроваром.
— Там випускали потрясаюче згущене молоко. На стажуванні познайомився з майбутньою дружиною. Як вирішили одружитися, дівчата із заводу казали: "Не для тебе, знайдеш кращу", — робить паузу. — А я вибрав її. Скоро буде 50 років, як одружилися. Як молодими були, такий час дивний: щодня гості, готувати треба. Так вона і залишилася домогосподаркою.
Показує картину, на якій група тварин. У центрі — кіт, який схрестив лапи на грудях.
Дружина казала в молодості: "Або я, або футбол"
— Замовили на одну фірму груповий портрет. Сказали, що там усі жінки і лише три мужики. То я намалював жінок кішками, а чоловіків — собаками.
Одну з перших карикатур Василенко намалював на двоюрідного брата Івана:
— Він, здається, ледарем був. Разів три бігав дивитися, який він. Потім брат начальником міліції став.
Хвалиться, що зранку продав кілька карикатур на політиків:
— Віддав по 30 доларів. Я гуманний чоловік.
Дістає фотографію Юлії Тимошенко, яка заливисто сміється, тримаючи в руках карикатуру, де на конях задом наперед зображені Янукович, Ющенко.
— Регоче, бо її там немає, — коментує Василенко.
Зізнається, що має ще одну пристрасть — футбол.
— Грав до 62 років. Дружина казала в молодості: "Або я, або футбол." Я подумав і вибрав футбол. Між будинками граємо. Перші футболісти вже виросли, інші прийшли. Казали на мене :"Дєд". Давайте домовимося: дідів тут немає, я — дядя Толя. Зараз іду, зупиняється машина: "Дядя Толя, прівєт". Потім потягнув ногу. Довелося з футболом зав"язати.
У Василенків є дорослі діти — донька Людмила та син Максим.
— Донька була редактором якоїсь урядової газети. Потім поїхала до чоловіка Миколи в село на дачі помідори вирощувати. А син у супермаркеті будівничому старший продавець чи щось таке. Маю симпатичну онуку Катерину. Вона років шість тому стала "Міс симпатій Києва". Мене дідом не звала, тільки "Толя", а дружину — "Валя". А це в сина дівчинка народилася, їй півроку. Ця точно дідом зватиме.
1938, 7 листопада — Анатолій Василенко народився в с. Нижня Ланна Карлівського р-ну Полтавської обл.
1958 — одружився з Людмилою; народилася донька Людмила
1960 — рік навчався в училищі кераміки в Миргороді, не закінчив заклад
із 1961-го — працює в журналі "Перець"
1967 — з"явився на світ син Максим
2001 — онука Катерина завоювала титул "Міс симпатій Києва"
2005 — народний художник України
2007 — виставка дружніх шаржів, пейзажів, мальованих котів
Малює карикатури очеретяною тростинкою, вмоченою в туш
8 
35413
Коментарі