24-річна Ольга Співак не вміє читати й писати

Ольга Співак обідає. Вечорами займається на курсах вишивання. Вона неграмотна

Фото: фото: Ігор ХОМИЧ

Мешканки притулку для бездомних ”Оселя” у місті Винники на Львівщині Леся Жук (сидить на стільці) та Інна Арсенич-Березовська шиють чохли для старих диванів, які готують на продаж

Денис Співак у кімнаті відпочинку шукає сестру Світлану (ліворуч). Вона заховалася під стіл з подругою Олею Жук

Микола Письменний у новій господарській будівлі ріже дерев’яні бруси. Приміщення невдовзі використовуватимуть під склад старих меблів

Ігор Думич (крайній ліворуч) з мешканцями ”Оселі” обідають гречаною кашею з підливкою та вінегретом

20 дорослих та п"ятеро дітей живуть у будинку для бездомних "Оселя" у місті Винники піді Львовом.

— Від народження не бачив батьків. Знайомі кажуть, вони колись на вулиці Набережній в Івано-Франківську жили. Від мене одказалися, квартиру продали і вибралися в якесь село. Щукаю їх, та не можу знайти, — розповідає Мирослав Галандер, 25 років. — Мене сюди привіз однокласник. Але я з ним порвав, бо він почав красти.

Двоповерховий будинок пофарбований в яскравий жовтий колір. Його жителі сходяться на обід. Із кухні пахне гречаною кашею. 59-річний Микола сидить на лавці. До обіду працював на будівництві. Мешканці "Оселі" зводять склад для зберігання старих речей.

— Затянул штукатурку — теперь жду, пока высохнет. Я бувший афганець. Зачем выжил в этой жизни? — нарікає. — Працював в Росії на будівництві, бізнесмен красіво кинув. Покликав шість мордоворотів, вони документи порвали, нічого не заплатили.

На кухні за двома довгими столами їдять гречку з м"ясною підливою та вінегрет.

— Зранку готуємо молочне, "друге" з вечора лишається. Коли дні народження, свята — печемо торти, пироги робимо, — розказує кухарка Алла Михневич, 51 рік. Складає брудний посуд у раковину.

— Усе злопала, — несе пусту тарілку 37-річна Леся Жук.

Вона живе в "Оселі" з 2004-го з 14-річним сином Сергієм і донькою Ольгою, 6 років.

— Найстаршому сину Ігорю 15. Живе з моїм братом у Львові. Не хоче тут, бо вже кавалер. У мене з братом є двокімнатна квартира. Труби течуть, стіни не побілені, паркет нецикльований. За комунальні послуги сім років не платили. Могли хату втратити, та "Оселя" допомогла на п"ять років долги розтермінувати. Ми за рік їх погасили. По 500 гривень у місяць платила, аліменти на дітей віддавала. Додому не хочу вертатися. Тут весело. На Новий рік Снігурочкою була. Працюю на обтяжці м"яких меблів. Дають за роботу кишенькові, 40 гривень на тиждень. Після шостої вечора можна на халтури ходити. Місцеві запрошують по господарству помогти.

24-річна Ольга Співак іде на алкотерапію. У неї двоє дітей: 6-річна Світлана та Денис, 2 роки. Ольга не вміє читати й писати. Приїхала з Івано-Франківщини. Виховувалася в сім"ї пияків, пропускала навчання в школі.

— Маємо курси англійської мови та вишивання. Уперше зіткнулися, що доросла людина — неграмотна. Тепер про уроки читання та писання подумуємо, — каже директор будинку Олеся Саноцька, 39 років.

При притулку діє цех, де обтягують старі меблі. Із працівницею Світланою Кіребко, 38 років, йдемо на склад.

— Інколи люди, щоб викинути старі речі чи меблі, замовляють машину. Ми забираємо безкоштовно. Продаємо в магазині їх дешево. За виручені гроші щочетверга у Львові біля Порохової вежі годуємо гарячим обідом бездомних.

У крамниці стоїть кавовий автомат, грає музика, тепло. Розкладений одяг, взуття. Є диван, комод, три комп"ютери, телевізор.

— Заходьте-заходьте, я вам штанята піджену, — сміється продавець Валерій Хорошевський, 48 років. — Штани та кофти фірмові з етикетками продаю по 20–30 гривень, а такі собі по 5–10. Приходить бабка з села, руки порепані — як можу на ній робити бізнес? За день продаю 10–15 штанів. Комп"ютери добре беруть на запчасті. Із жінкою жили на Хмельниччині. 11 років був на заробітках у Німеччині та Польщі. Робив на пункті прийому брухту. Коли вернувся, життя з жінкою не получилося. Хату їй залишив. Тепер хочу заграничний паспорт виробити, до знайомого в Австрію виїхати.