"Застряли у снігах. А за 10 кілометрів під машиною обвалилася дорога"

У високогір'ях Тибету жінки мають по кілька чоловіків

Одного разу друг, президент Української федерації йоги Андрій Сафронов, сказав: "Чого про Індію лише говоримо? Давай полетимо". Купили квитки і склали маршрут. 2004-го відкатали країною три тижні. Потім почав возити групи. Відвідав Сінгапур, Малайзію, Лаос, Таїланд, Камбоджу, Бірму, Бангладеш, Індію, Непал. У перші роки були поїздки на 20–30 днів. Тепер в Азії живу довше, ніж в Україні. Причин перебратися багато. Там цікаво, клімат кращий.

У перший тур у долину Спіті вирушив 2009-го. Їхали бусом через два перевали, відстань між ними – 200 кілометрів. Зазвичай дорога займає 12 годин. У нас – 27. Коли виїхали, погода була чудова. На перевалі Кунзум Ла зупинилися. Пішов дощ, почався каменепад. Пасажирів попросили допомогти очистити дорогу. Одягли теплі речі, накинули дощовики. Уп'ятьох ледве зрушили дебелу каменюку. Таку саму три щуплих індійці легко скинули у прірву – мали досвід. За метр від мене пролетів камінь завбільшки, як моя голова. Вирішили: це "не наша війна". У бусі просиділи 3 години, доки не приїхала машина для розчищення дороги. Камені й далі падали, пішов сніг, дорога обледеніла. Хвостом за вантажівкою доїхали до перевалу Рохтанг. Його назва означає "купа мертвих тіл". Один із найнебезпечніших у Гімалаях. Застряли в снігах. А за 10 кілометрів під машиною, що їхала попереду, обвалилася дорога. Авто витягли, водія врятували. Далі був вибір: іти пішки вузькою стежиною 3 кілометри до найближчого села чи ночувати в бусі. Пішли до людей.

У долині Спіті є монастир Кі. 2016 року був там на святі Цам – ченці танцюють у масках богів і демонів. Подружився з монахом Німа-ламою. Зробив із ним кілька фотографій. Через рік їхав долиною з іншого боку – за 400 кілометрів від монастиря. Обганяє авто. Дивлюся – на пасажирському сидінні Німа-лама. Думав, привиділося. Та за кілька кіломет­рів зустрів його в забігайлівці. Іноді спілкуємося в Telegram. Прогрес дійшов і до високогірних монастирів.

 

Ми не альпіністи, не ходимо на захмарні висоти. Максимум 5–6 кілометрів. Та в гори обов'язково беремо ліки. Наприклад, на випадок набряку мозку на висоті. Головне в такій ситуації – якнайшвидше спуститися.

2010-го їздив на північ Таїланду до резервації племені млабрі. Їх називають "примари золотого листя". Зводили хижі з листя. Коли воно жовтіло, переходили на інше місце. Жили зі збиральництва, мисливства. Поклонялися деревам. Раніше кочували в джунглях між Лаосом і Таїландом. Після Другої світової війни обидві країни вирішили краще подбати про кордони. Плем'я відправили в резервацію. Зараз цих людей намагаються привчити жити осідло, цивілізувати. Сумна картина. Їх вирвали з кам'яного віку, надломили звичний уклад. Тепер у них бамбукові хатки. На прийшлих дивляться, мов на вовків.

Кілька тижнів тому змія заповзла на терасу. До того жив у долині в джунглях. Лише за місяць зауважив, що в саду водяться три види плазунів. Добре ховалися. Вони бояться людей більше, ніж ми їх.

Шокуючі традиції в Тибеті відмирають. Та у високогірних районах деякі ще існують. Наприклад, в однієї жінки може бути кілька чоловіків. Багатоженство – від заможності, а кілька чоловіків – від скрути. Якщо сім'я бідна й не може дати кожному сину земельний наділ, то кілька братів живуть з однією дружиною. У цьому немає нічого романтичного – жінка важко працює по дому, доглядає дітей.

У деяких місцях є традиція віддавати другого сина в монахи, бо там годують і вчать. У деяких регіонах – те саме для дівчат. У Західному Тибеті є кілька жіночих монастирів. Викладають англійську, математику. Якщо дитина талановита, може рости по духовній буддійській ієрархії.

Їв жаб, крокодилів, змій. Не вразило. Тарганів чи коників-стрибунців не пробував. Улюблена страва – камбоджійський амок – шматочки рибного філе, запечені з прянощами і кокосовим молоком у чашечках із бананового листя.

Пробував у Камбоджі "хеппі" піцу з марихуаною. Досвід неприємний. Поїли. Нічого. Серед ночі прокинулися. Перед очима візерунки, а фізичний стан – хоч "швидку" викликай. Сяк-так відійшли. Наступного дня спека, духота, а ми – сонні, вимотані зомбі.

Пробував у Лаосі чай з опіумом. В кафе є звичайне меню і спеціальне. В другому марихуана в коктейлях, травка для куріння. Після обіду пішли на масаж. Ліг, заплющив очі. Штовхають: "Вставай!" Запитую: "А масаж?" – "Так щойно був".

Тайці толерантні щодо ледібоїв (особи, які змінили стать. – Країна). У нас би вже їх ганяли, били, захищаючи традиційні цінності. Тут, можливо, не всі схвалюють, але ніхто не ображає. Буддисти вважають, що душа жінки може бути в тілі чоловіка і навпаки. Кажуть, що це роблять заради проституції. Неправда. Багато ледібоїв працюють перукарями, стюардами, офіціантами, барменами. Хоча певна частина – все-таки повії.

У Паттайї, Бангкоку та інших мегаполісах є кілька кварталів "червоних ліхтарів". Більшість повій приїжджають на заробітки з найбідніших регіонів. Загалом Таїланд – консервативна країна. Бували випадки, коли іноземці клеїли стюардес у літаках, а після прибуття їх забирала поліція.

Улюблені місця – де збережені тибетські традиції, монастирі, в яких майже нічого не змінювалося понад тисячу років. Високогірну Індію називають Малим чи Західним Тибетом. Там небо ближче. Неймовірно красиво – бірюзова проник­лива безмежність.

Не хочу в китайський Тибет. Це як їхати в анексований Крим – гидко. У них подібна історія. Високогірну буддистську країну китайці відібрали 1951-го. Великий сильний сусід нахабно вкрав землі в меншого та слабшого на тлі міжнародного осуду. Далі класичний геноцид – тибетців убивали, виганяли, по-варварському зруйнували більшість монастирів. Зараз політика Пекіна гнучкіша. Будують дороги, залізницю. Купують тибетців технологіями і благами. Недавно звідти друг повернувся. Каже, поруч завжди є працівники спецслужб.

 

Тайці на все реагують з усмішкою – мають кілька десятків видів. Від "ти мені подобаєшся" до "я тебе вбив би, але зараз, на жаль, не можу".

Існує стереотип, що Таїланд – дешева країна. Ціни у столиці Бангкоку чи туристичному Пхукеті такі ж, як у Києві. Може, трохи нижчі. Провінційні містечка, як і в нас, – бюджетні.

Живу в горах на півночі країни. За житло і комунальні послуги плачу понад 100 доларів на місяць. Маю кімнату, кухню, невелику веранду, всі зручності, wi-fi. Місцева їжа – дешева. Особливо фрукти. Кілограм манго – 20 бат, або 16,8 гривні. Усе привезене з Європи коштує дорожче. В місті є два європейські магазини, де продають звичні для нас продукти. Місяць можна жити за 200–300 доларів.

У 1970-ті молоді тайці масово підсідали на голку, вмирали. Влада зрозуміла загрозу. Поліція через ЗМІ оприлюднила список 15 тисяч осіб, яких вважала наркомафією. Запропонували здатися, пообіцявши м'яке покарання. У поліцію пішли одиниці, решта тільки посміялися. Тоді країною стали їздити "зелені фургончики". Люди в чорному заходили в будинки за списком і розстрілювали всіх без попередження. Від цих розправ влада відхрещувалася. Кивала на родичів постраждалих від наркотиків. Убили майже 10 тисяч осіб. Міжнародні правозахисні організації писали, що серед них 2 тисячі були невинні. Після цього люди зі списку здалися або втекли. Зараз, якщо попастися з великою партією, надовго посадять за ґрати. Якщо з самокруткою марихуани – штраф, чорний список і депортація.

У місцевості, де живу, колись опіумним маком засаджували цілі поля – гірським народам треба було виживати. Нині монарша родина допомагає фермерам – всі садять часник. Влада купує його дорожче за ринкову вартість. В інших регіо­нах, де живуть китайці, ростуть елітні сорти чаю улун.

Замість героїну тепер у Таїланді синтетичні наркотики. Торік друг запросив на святкування Нового року в одне село – він одружений з місцевою дівчиною. Там живуть баптисти, католики і буддисти. Спочатку святкували в баптистів – скромно. Далі в католиків – веселіше. Коли пішли до буддистів, там було спиртне, феєрверки, музика, танцівниці. Вийшов приємний чоловік. Поговорив, дав по пакету мандаринів. Друг розповів, що це місцевий багатій. Має кілька готелів і 12 дружин. Через місяць прислав вирізку з газети – милого незнайомця затримали з вантажем метамфетаміну на 3 мільярди бат.

19 березня 2014 року з колишньою дівчиною прилетіли з Таїланду в аеропорт Донецька. За чотири місяці побачив, як чужинці з місцевим люмпеном захоплювали місто, як російське телебачення біле називало чорним. До Росії в мене багато особистих рахунків. "Давайте дружити, обійматися, пробачимо все" – не до мене. У близьких і друзів така ж позиція. Майже всі виїхали з Донецька. Повернуться туди з Україною.

Спочатку ситуація видавалася безпечною, але поступово нагніталася. Напочатку з цим можна було легко покінчити. Це міг би зробити Ахметов чи центральна влада. У Харкові ж спецназ звільнив обласну держадміністрацію й арештував бандитів.

Товаришу, який торгував на ринку, один із люмпенів розповів, як штурмували Донецьку ОДА. Прибігли під будівлю, а там стоїть шеренга "космонавтів" – спецназ у шоломах. Один спитав: "Чого прийшли?" Люмпен відповів: "Штурмувати". Міліція розступилася. Здається, Ахметов торгувався з Києвом за преференції, якщо наведе порядок. Затягував, доки не стало пізно. Та й Київ був розгублений і безпорадний.

Рідний брат живе в російському Баксані на Кавказі. Два роки тому вимушено відвідав – його дружина захворіла, треба було відвезти в Москву, а за домом хтось мав наглянути. Їхати не хотів, боявся ФСБ. У Росії не сподобалося – безпросвітність, пригніченість, задуха. На Кавказі показовий шик і кіч: величезні ворота, паркани, багато поліції. На вокзал не зайдеш без сканування багажу, обшуку та записування паспортних даних.

×