Заплатив за інструменти 300 доларів. Узяв заначку, дружина досі не знає

Дев'ять гармонік із колекції Івана Сухого

1. Гармоніка російського гармоніста-віртуоза Петра Невського – один із найстаріших експонатів колекції. Її датують 1890 роком. У ХІХ столітті він був всесвітньо відомим музикантом. Інструменти для нього робили у майстерні царя. Мав до 700 штук. Із симфонічним оркестром їздив по світу. Коли музиканта не стало, професор Київської консерваторії Володимир Безфамільнов викупив кілька його гармонік. На початку 2000-х три інструменти перепродав мені за 300 доларів. Я взяв заначку із дому, дружина досі не знає.

2. "Пральною дошкою" називають гармоніку, яка складається з 19 частин інших інструментів. Її спроектував Петро Невський. До пласкої поверхні трьома рядами прикріплені за міхи половини невеликих гармонік. Придбав теж у Безфамільнова. Спочатку грати на ній не міг: натискаєш на клавішу – звук є, тільки відпускаєш – глухо. Із батьком доробили – поставили пружину. Зараз має безперервне звучання.

Іван СУХИЙ, 60 років, музикант, колекціонер. Народився у селі Одайпіль Тетіївського району Київської області. Батько працював слюсарем, мати – бібліотекаркою та завідувачкою клубу. Закінчив Уманське обласне музичне училище по класу баяна. Після армії заочно – Київський університет культури і мистецтв. ”Захотів грати на балалайці. Поїхав у Міністерство культури. Добився, щоб дозволили повторно вступити в Уманське музучилище. Екстерном за рік закінчив чотири курси. Отримав диплом – артист оркестру. Пізніше у Санкт-Петербурзі заочно закінчив 2-річну міжнародну школу акордеона. Вивчав музику 18 років”. 41 рік працює викладачем гри на музичних інструментах у Жашківській дитячій музичній школі на Черкащині. Колекціонує гармоніки. Вперше гру на цьому інструменті почув 5-річним. ”У моєму селі сусід через ставок Григорій Макогін на гармошці грав. І той звук мені сподобався й запам’ятався на все життя”. Зібрав близько 100 інструментів. Серед найцінніших – які належали анархісту Нестору Махну та російському гармоністу-віртуозу Петру Невському. 2006-го відкрив у Жашкові перший в Україні Музей гармоніки. Торік у травні їздив на чемпіонат світу з гри на гармоніці в Австрію. Участь у ньому брали 205 учасників. Посів сьоме місце. Улюблена пісня – ”Зелене листя, білі каштани”. Любить кабачки, обсмажені у клярі. Дружина Лідія Василівна викладає гру на акордеоні. Виховали двох доньок: 32-річну Оксану та Лесю, 30 років. Живе в Жашкові

3. Гармоніку Нестора Махна знайшов у селі Крутьки Золотоніського району на Черкащині. Отаман там влаштовував погроми євреїв. Коли його погнала Чапаєвська дивізія, свою гармошку лишив у селі. Її зберігав мій друг-гармоніст. Передав у музей. Це тульська гармоніка із 1920-х. У своєму щоденнику Галина Кузьменко, дружина Махна, писала, що її чоловік увечері міг випити, а на ранок – грати на гармоніці й ганяти гусей.

4. Гарбакорд – поєднання гармоніки, баяна та акордеона. Робили три місяці втрьох – я, брат і батько. Це був експеримент. Ми постійно створюємо нові інструменти чи вдосконалюємо старі. Із гарбакордом найскладніше було герметично закласти в міх чотири клавіатури. На інструменті можна грати двом музикантам. Виходить не просто виступ, а ціле шоу.

5. Міні-гармоніку назвав на честь своєї старшої доньки Оксани. Змайстрував її 2005-го перед турне у Башкирію, де є велика українська діаспора. Міх зробив із пластикової гофрованої трубки, яку знайшов на заводі "Більшовик". Корпус і механізми всередині – з металу. Гармоніка вміщається на долоні, але звук дає потужний.

6. 2012-го змайстрував гармоніку-вулик, яку назвав Лесею – на честь молодшої доньки. Інструмент маленької форми. Такі складно робити, бо всередину треба закласти багато деталей. Зовні обклеїв сірниками. Може звучати, як одна бджілка чи дві. На ньому грає мій учень Павло Врочинський, який бере участь у шоу "Україна має талант. Діти".

7. Гармоніку-чобіт змайстрував 28 років тому. Донька Оксана побачила, як росіяни грають на подібному в шоу "Играй, гармонь". Попросила зробити такий. Працював близько п'яти місяців. Старе взуття 45-го розміру знайшов у місцевому будинку культури. Кнопки поставив з боку халяви і каблука. Маю ще гармоніку з жіночого взуття. Форма чи розмір на звук не впливає.

8. Білоруську рояльну гармоніку подарував колега 1996 року після музичного конкурсу в Білорусі. Її особливість у тому, що з правого боку замість кнопок стоять клавіші. Із нею 2006-го виступав на конкурсі "Дзвенять цимбали і гармоніки" у Вітебській області в Білорусі. Виконував обробки народних пісень "Там де Ятрань круто в'ється" та "Ой, джигуне, джигуне". Грав 6 хвилин. За куліси проводжали аплодисментами.

9. На австрійській гармоніці племінник мого діда Микола Сідлецький зіграв сотню весіль. Розказував, як дістав її під час війни. Заскочив у палаючий вагон – і прихопив чемоданчик. Думав, швейна машинка. Ніс півдня. Коли відкрив, побачив гармошку. Залишив собі, бо був музикантом. 20 років тому я попросив той інструмент подарувати музею. Взамін вручив йому п'ять гармошок. Але на його інструменті грати не виходить. Зрозумів, що дядько Микола був обдарованою людиною.