вівторок, 24 квітня 2018 16:09

Вінчальний дзвін має пришвидшуватися, похоронний – уповільнюватися

Запам'ятати ритм допомагають примовки

2007 року познайомилася із дзвонарем Володимирського собору. Він запросив послухати свій дзвін. Звук пробрав до кісток. Захотіла й собі спробувати.

Для цього музична освіта не потрібна. Важливі впертість і відчуття ритму. Навчатися треба в майстра або за допомогою касет із записом дзвонів. Допомагали примовки. Це словесні схеми, за якими можна запам'ятати ритм, – "люби Бога, люби брата" або "ідуть старухи, ідуть старухи".

За півроку вперше дзвонила сама. Нервувала і через це заганяла ритм. Важко було звикнути, що під час биття у дзвони руки й ноги мають рухатися несинхронно. Ще рік навчалася, щоб покращити вміння.

  Сяя ПРОСКУРЯКОВА, 33 роки, дзвонарка. Народилася 23 травня 1984-го в російському Новосибірську. Батько – ветеринар, мати – поетеса і співачка. У 13 років сім’я переїхала в Україну. Оселилися в Севастополі. Закінчила філологічний факультет Московського університету. Працювала журналісткою. З 2007-го живе в Києві. Викладала танці, торгувала на Андріївському узвозі. Восьмий рік працює дзвонаркою у Володимирському соборі. Має власну клінінгову агенцію. ”Коли в мене стрес – прибираю. Подобається процес”. Пише вірші. Співає в гуртах Androsland і ”Запрот вокрис” під псевдонімом Ліла Перегуда. Розлучена. Дітей не має
Сяя ПРОСКУРЯКОВА, 33 роки, дзвонарка. Народилася 23 травня 1984-го в російському Новосибірську. Батько – ветеринар, мати – поетеса і співачка. У 13 років сім’я переїхала в Україну. Оселилися в Севастополі. Закінчила філологічний факультет Московського університету. Працювала журналісткою. З 2007-го живе в Києві. Викладала танці, торгувала на Андріївському узвозі. Восьмий рік працює дзвонаркою у Володимирському соборі. Має власну клінінгову агенцію. ”Коли в мене стрес – прибираю. Подобається процес”. Пише вірші. Співає в гуртах Androsland і ”Запрот вокрис” під псевдонімом Ліла Перегуда. Розлучена. Дітей не має

2010-го настоятель попросив дзвонити щодня. Так це стало моєю офіційною роботою. Наступні два роки були найважчі. Не мала нормального житла і грошей на їжу. Жартувала, що харчуюся звуком дзвонів. Головне – ви­йти на вежу. Там з'являлися сили.

Отримуємо 4500 гривень на трьох дзвонарів. Це не ті гроші, за які можна жити. Але дзвонарство не кидаю. Сприймаю це як підробіток для душі.

Із XIV століття є уклад, згідно з яким будь-хто з мирян може дзвонити в церкві. Це може бути й особа жіночої статі. У Києві є ще мінімум чотири жінки-дзвонарки.

Для мене це ідеальна робота – сиджу нагорі, ніхто не заважає. Але добиратися складно – в центр Києва їду з лівого берега. На місці маю бути о 8:30. Дорогою збираю всі затори. Якщо спізнююся на 15 хвилин, можу вже не дзвонити – пізно.

Я не релігійна людина, але віруюча. Мене хрестили в церкві Московського патріархату. Раніше не любила ходити в храм, бо там правил було більше, ніж Бога. Змінила своє ставлення після того, як побувала в церкві Київського патріархату. Тут лояльно ставляться до людей інших релігій, конфесій і думок. Не звертають уваги на статус, вбрання чи макіяж. До нас ходять і католицькі черниці. Тут добре.

Для кожної події існує своя схема дзвону. Вінчальний має пришвидшуватися, похоронний – уповільнюватися. Останній символізує шлях людини від дитинства до кончини. Смерть – звук усіх дзвонів разом. Схема повторюється кілька разів. Коли труну заносять до храму, починається короткий похоронний тридзвін. У Страсну п'ятницю і на свято Успіння Богородиці схема дзвону така сама, але у зворотному порядку – бо ж Христос і Богородиця вознеслися на небо.

Дзвін у дні посту повільний. Має бути заповнюючий, задумливий. Він – найскладніший. Нашуміти може кожен, значно важче видобути одночасно прозорий і густий звук.

Найбільше люблю великодній дзвін. Його ще звуть красним. Це величний, радісний бій в усі дзвони. На Великдень калатаємо всю добу. За годину може бути 15-хвилинна перерва. Але інколи бити доводиться 2–3 години поспіль. Наступні два дні дзвонимо з ранку до вечора. Працюємо почергово з іншими дзвонарями. Після Великодня маю мозолі на руках.

Одного року якийсь телеканал зробив сюжет – на Великдень будь-хто зможе дзвонити у дзвони Володимирського собору. Прийшли більше сотні людей. Дзвонарів було троє. Один стежив, щоб гості не розходилися в різних напрямках, другий – притримував язики, бо люди лупили у дзвони з усієї сили. Не могли ні поїсти, ні попити. О 21:00 люди ще йшли.

У Володимирському соборі є вісім дзвонів. Основний – благовісник. Важить 2 тонни, відлитий на честь святого Луки. На тонну важчий – святковий. Його привезли зі Львова. Відлитий на честь Домініка Радзивілла (польський князь, 1786–1813. – Країна). Їх використовуємо разом або позмінно. Решта дзвонів – малі.

Щоб дзвонити, велика фізична сила не потрібна. Язики двох найбільших дзвонів причеплені до блоків, а ті – до педалей, на які натискає дзвонар. До малих дзвонів натягнута клавіатура – мотузки, по яких можна грати пальцями чи руками.

 

ЦІЄЇ ЗИМИ НЕ ДЗВОНИЛА, бо все відмерзає. Це робили двоє дзвонарів-чоловіків. Бо мені не допомагають навіть альпіністські рукавиці. Хоч що вдягни, після 15 хвилин на дзвіниці збігаєш униз, матюкаєшся і трясеш руками.

Одного разу якесь церковне свято припало на будень. Через затори патріарх спізнився на службу на годину і 20 хвилин. Увесь цей час била у дзвони. Змерзла й мала сильну крепатуру.

Хоча б раз на рік хтось проігнорує знак "стороннім вхід заборонено" і підніметься на дзвіницю. Це неприємно – сиджу сконцентрована, майже медитую і тут з'являється чиясь голова. Якось хористка піднялася і давай гуляти під куполами. Мене не попередила. Я закінчила дзвонити, спустилася вниз і всі брами за собою зачинила. Коли прийшла на вечірню службу, внизу знайшла записку: "Пусть дзвонарь откроет дверь". Виявилося, зачинила хористку на дзвіниці. Вона пробула там 5 годин.

За католицькою традицією, дзвони розхитують. Звук виникає, коли об них ударяються язики. Щоб запустити дзвін, потрібна значна фізична сила. Коли він уже рухається, на нього можна сісти й кататися. Так робив Квазімодо (персонаж роману Віктора Гюго "Собор Паризької Богоматері". – Країна), тому був глухий.

Спосіб дзвону за православною традицією не впливає на слух. Щоб чути обертон (усі тони, крім основного, що створюються внаслідок коливання джерела звуку. – Країна), використовуємо беруші чи вату. Однак це необов'язково. Маленькі дзвони, які мають високі частоти, можуть ненадовго оглушити. Раніше мала вади слуху через отит. Та, відколи стала дзвонарем, мій слух покращився.

Люди вірять, що дзвони лікують усі хвороби, виганяють бісів. Часто приходять полікуватися. Але робити це треба в лікарні. Дзвін лише чинить певну гармонізуючу дію.

Працювала в церкві, однак мала регулярні спалахи люті. 2012 року зрозуміла, що це ненормально. Психіатр сказав: "Вы не того патриархата, поэтому у вас все так плохо". Змінила його й сім психотерапевтів. Дізналася, що маю депресію. Лікую її комплексно. Протриматися у складні часи допомагав дзвін.

Коли б'ю у дзвони, від усього відключаюся. Здається, що мене не існує. Раніше під час цього процесу багато думала. Це заважало.

Зараз ви читаєте новину «Вінчальний дзвін має пришвидшуватися, похоронний – уповільнюватися». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі