"Вийшла, як дурачок, і флагом за якусь партію помахала. За яку? Хіба я помню?"

50 безхатьків запросила на пікнік громадська організація "Друзі спільноти святого Егідія". У суботу вони збираються на Володимирській гірці в Києві. Літні жінки півколом сідають на широку цегляну лавку. Лариса, в чорній сукні й хустці, вмощується окремо.

- Туалетов здесь нет. Бегать куда? А печет как! Уже не знаю, где та туча, - дивиться в небо.

- Ничего, вместо пляжа тут загорим, - кажуть їй.

Підходить коротко стрижена сива жінка у штанях. За нею тягнуться двоє чоловіків із червоними обличчями.

- О, Свєтка тьоплєнькая прийшла, под градусом. Бачу її каждий день, коли хожу зі стаканчиком, шоб вижить. Вона любить тяпнуть. А я не п'ю, тільки Богу молюся, - каже Лариса.

Біля неї сідають чоловіки. Лариса відсувається.

- Так тут воняє, дихати нічим.

О, Свєтка тьоплєнькая прийшла, под градусом. Бачу її каждий день, коли хожу зі стаканчиком, шоб вижить

- Ці хлопці коло мене, щоб руку підняти ніхто не міг, - пояснює Світлана. - Я не ворую - збираю бутилки, баночки, макулатуру. Робила сначала на воєнному заводі, потом опять на воєнному заводі. Позже перейшла у вагони-ресторани, шоб трошки щось мати. Але звільнили мене, а дочки з хати вигнали. Зараз живу на Малій Житомирській, в покинутому домі. Приютив один чоловік, який приймає склопосуд. Чисто по-людськи попросив: поможіть мені - і я поможу вам. Помогла тим, що просто вийшла, як дурачок, і флагом за якусь партію помахала. За яку? Хіба я помню?

Інша жебрачка просить принести вегетаріанської піци.

- Вегетаріанська є? Бабушка Віра не їсть м'яса! - гукає волонтерка. Їй пропонують грибну і овочеву.

- Я піцу пекла ще в 1990-х, - згадує 57-річна Олександра Василівна. - Сир був тоді по 2,50. Бомжем я себе не вважаю, просто бездомна. Бомж - це без постійного місця проживання, а я киянка, столиця - моє постійне місце. Як була молода, то працювала вихователькою в дитсадку. А потом государство за борги забрало квартиру. Паспорт маю, тільки сторінки в ньому поскручувані, бо в кульках усе пріє під дощем. Недавно сушила речі на пляжі - не знала, що він нудистський. Сижу, а один починає приставать, що я не роздягнена. Кажу: "Як вам не стидно голим ходити? Не підходьте до мене".

Часом сплю в нічліжках по 4 гривні за ніч. Але там унизу старі бабусі лягають, а мені приходиться на верхню полицю лізти. Уночі холодно, вдіваєш на себе колготи, кофту, теніску, вранці встаєш - жарко. А на вокзалі не можу заснути. Трохи дрімати получається, і то ривками.

72-річний Едик запізнився і сидить посередині на розкладному стільці. Закотив рукави коричневого затертого піджака, щоб не заважали. Шматки піци загортає в кульок:

- Зуби вставні вдома оставив. То вже там покушаю, бо тут губами не можу. А ще мені би чогось солоденького до чаю, кексиків би. Знаєте, у мене проблема - самотність. Не всі з повагою ставляться. І оцей ваш захід якось відволікає від поганих думок.

Оголошують благодійну лотерею. Учасники тягнуть номерки. Виграють мівіну, плащі-дощовики, дорожні набори шампунів, еко-торбини й дешеві гаманці. 86-річний Олексій просить віддати шампунь якійсь жінці, а собі ховає до торбини коробку чаю "Бесіда".