У нас непогана пострадянська школа. Вона навчає предметів, але вбиває все, що стосується креативності, мислення, свободи особистості, – каже маркетолог Андрій Федорів
– У нас точно не монотонно, – маркетолог 38-річний Андрій Федорів сідає на диван у своєму кабінеті зі скляними стінами.
Офіс його FEDORIV Hub розташований на Бесарабці в Києві. Над диваном – велике полотно на мотив "Герніки" Пабло Пікассо, біля вікна – велосипед і червоний годинник на ніжці-підставці. Кабінет – у центрі просторого офісу, де працюють співробітники. В очі впадають яскраві стільці та малинове штучне хутро на вішаку.
Після Майдану українці більше створюють?
– Перша реакція на революцію і війну – вибух патріотизму. Всі бренди стали позиціонувати себе як патріоти, використовували національні символи. Хвиля швидко спала через розчарування в державних процесах.
Для українців країна й держава – це різні речі. Люблять Україну як країну, як спільноту людей, але не як державу. Патріотами стають у критичні моменти. А на щодень їх цікавить особиста вигода.
Прагнемо в ЄС, бо українцю близький комфортний європейський побут. Причому він уже не пафосний. Завдяки революції поняття розкоші змінилося. Вона стала схожою на європейську мінімалістичну. Тепер пишаються не дороговизною, а інноваціями – парком на даху чи новими технологіями будівництва.
Купівельна спроможність змінилася?
– Українці збідніли. Немає грошей купувати щось по-справжньому хороше й жити так, як у 2007-му чи 2013 роках. Багато проектів у сфері лакшері (предмети розкоші. — Країна) закрили. Їхні споживачі виїхали з України. Однак торік активність бізнесів зросла удвічі, порівняно з попереднім.
Який образ українського бізнесмена?
– Це – рішало, який їздить "Мерседесом" у Кабмін, домовляється з чиновниками, дає хабарі, будує схеми, присмоктується до бюджету. Кількість бізнесів, котрі так живуть, зашкалює. Це великий організм, де всі говорять "геть корупцію", а насправді займаються нею. Суспільство лицемірне. Чомусь вважають, корупція стосується лише президента й депутатів Верховної Ради, а не тих, хто дає хабара лікареві.
Ми заснували Спілку українських підприємців. Створюємо образ нормального бізнесмена – людини з ідеєю, пристрастю, вірою, без страху, яка створює компанію з нуля.
Україні бракує таких?
– Щоб економіка була жива, державі потрібні два мільйони підприємців. Їх є до 500 тисяч. На державній службі має бути вчетверо менше людей. Решта повинні перейти з процесу нічогонероблення у власну справу. Хай крихітну – відкрити кафе, наприклад.
Ресторанний бізнес розвивається?
– Багато подорожую Європою. За останні п'ять років у ресторанно-барній культурі Києва стався злет. У нас смачніше й дешевше, ніж у Європі. У нас суперякісна кава коштує 1,5 євро, а там – 5.
В Австрії у неділю всі бари закривають, в Україні – ніколи. У світі нема цілодобових закладів, у нас – купа. Але ми це не цінуємо. Вважаємо, що так має бути.
Українці – гедоністи?
– Українці – греки. Один мій клієнт сказав: "Таке враження, що Київ – величезне місто на березі Середземного моря". Мав на увазі стиль життя, гуляння, постійний фест. Трохи більше шоу, ніж потрібно, трохи напоказ.
У яких сферах Україна конкурентоздатна?
– В ІТ-секторі. Але потроху цю битву програємо. Ми співпрацюємо з кількома айтішниками-піарниками. Нещодавно попросили їх зробити один проект. Вони назвали удвічі вищу ціну, бо вже працюють у Польщі.
Ми пишаємося своїми талантами, але не бережемо їх. До мене приходить дизайнер і каже: "Люблю ваше агентство, але їду в Нью-Йорк". Мені нічого йому запропонувати. Після революції витік мізків за кордон посилився.
Що ще Україна може просувати в світі?
– Продукцію сільського господарства.
Як повернути село до життя?
– Українське село – це кілька необлаштованих вулиць, магазин із горілкою і п'яниці навколо. Там треба зробити центри зеленого туризму, фермерства. Село може стати пригодою. Але в нас немає ринку землі та фінансування.
Які сфери потребують реформування найбільше?
– Освіта й медицина. Кажу як батько чотирьох дітей. У нас непогана пострадянська школа. Вона навчає предметів, але вбиває все, що стосується креативності, мислення, інновацій, свободи особистості. Дітей не орієнтують на індивідуальний успіх, конкуренцію.
Безвіз змінить українців?
– Безвіз – це форма свободи. Питання – хто і як нею скористається. Європа – стара. Їй потрібні молоді сили. Вона розуміє, що українці – кращі робітники, працелюбніші, не такі агресивні, як представники інших етнічних груп. Користуватиметься українцями як недорогою робочою силою.
Багато українців хочуть побачити Європу, помацати її. Про це свідчать черги за біометричними паспортами. На тепер майже 70 відсотків українців ніколи не виїжджали за межі області.
У мене була няня. Мала мрію – поїхати до Львова. На це в неї були гроші, час. Але ментальні бар'єри значно сильніші.
Як складається доля людини в Україні? Наприклад, я народився в містечку чи селі. Коли помре баба – житиму в її хаті. Після школи батьки влаштують мене в якийсь інститут. Потім піду на державну службу. Це як вирок. А типова біографія у світі – виріс в Австралії, вчився в Англії, починав кар'єру в Сингапурі, став успішним у США.
Подорожі змінюють українців?
– Дорога дає розуміння, що потрібні для щастя речі вміщаються у валізу вагою 8 кілограмів. Це свіжа футболка, теплі шкарпетки, цікава книжка, улюблена музика, камера в телефоні та спогади в голові. Все інше – це бонус або ілюзія щастя. Що більше розвиваюся як особистість, то менше залежу від матеріальної власності.
Речі не приносять задоволення?
– Весь час купую одну й ту саму модель джинсів, в яких мені ідеально. Більше задоволення отримую, коли обираю обмежену кількість важливих речей. У мене є пакет для паспортів і квитків. Від дотику до нього щоразу отримую задоволення. Можу сім місяців вибирати навушники, бо часто слухаю музику, хочу якісного звуку.
Чи звільняємося ми з-під російського впливу?
– Тріщина між Україною та Росією почалася 1991 року. В РФ більше побутової агресії. Там культивується відчуття великої держави: "Ми круті. Ми в космос полетіли. Ми всім надеремо задницю". В українців немає імперських амбіцій. Ми хочемо жити, як у Європі. Мати маленький побутовий рай – вишневий садочок, велосипедну доріжку, красивий будинок, смачну каву. Нами керує побутовий гедонізм.
Він перебільшений?
– Українці ходять у супермаркет, як на невелику тусівку: трохи забагато вечірнього макіяжу, трохи занадто леопардові лосини. Це добре. Бо ми – не скандинави-мінімалісти. Ми – буяння кольорів. У нас – мальви.
Ви розробляли бренд України. Який він зараз?
– Зацікавився цим за п'ять років до Євро-2012. Думав, Україна використає привід, щоб розробити свій бренд. Ми організували конкурс, отримали офігенні роботи. Але виявилося, в держави немає замовника.
Зрозумів, що не хочу кип'ятити океан. Не готовий роками змагатися з бюрократією. Хочу робити конкретні речі. Тому пішли в Київський зоопарк, оновили його вигляд. Так само оновлюємо Ощадбанк – переробили логотип, карточки.
Україна – дівчина, яка недавно відсвяткувала повноліття. Вона – справжня, ще не навчилася лицемірити, не має цинізму та легкої втоми середніх років. Але є купа проблем – із побутом не дуже, зарплата низька, кар'єри не зробила.
У Європі країни ментально набагато старші за нас. Ми не можемо говорити з ними їхньою мовою. Ми маємо казати їм: "Дивіться, старики, ми молоді, в нас енергія, ми дикі! Так, може нічого не вийти. Але з восьми наших проектів один точно вистрелить. І перекриє збитки по всіх інших".
В Україні фантастична швидкість прийняття рішень. Працівники на Заході чітко відділяють, де закінчується робота й починається особисте життя. За кордоном у п'ятницю о 16:00 в рекламному агентстві вже нікого немає. А в нас якщо о 23:00 у суботу не відповідаю клієнтові, він запитує: "Що сталося?" Ми працюємо більше за європейців.
Але з нетерпінням чекаємо вихідних?
– Працівники – так, підприємці – ні. Для мене свята – проблема. Щомісяця виплачую зарплатню працівникам, а у травні наші клієнти виходять на роботу після 10-го числа. Якщо країна щось хоче зробити для мене як підприємця, хай скоротить кількість свят.
Які українські бренди впізнавані у світі?
– "Океан Ельзи". Перш за все – в Росії. Там їх слухають, люблять і заздрять нам. Бо в Росії немає такої глибокої, мелодійної, романтичної, чутливої музики. Запитав клієнта, в чому різниця між Україною та Росією. Відповів: "В Україні кажуть: "Давай горілочки вип'ємо", а в Росії – "Давай водяры рубанем".
Наступні бренди – Кличко й Чорнобиль. Але ми не використовуємо незвичайність Чорнобиля.
Брендом став Київ – через революцію. Іноземці вражені масштабом міста й тим, яке воно бурхливе та живе молодою енергією.
Київ-мегаполіс не втомлює?
– Я занадто його люблю. Виріс на Бесарабці, на велосипеді катався в Маріїнському парку. У 18 років цілувався на печерських пагорбах. Коли любиш, не звертаєш уваги на зморшки.
Минулого тижня катався на велосипеді в Берліні та Києві. Там їздив по велодоріжках, у нас – по тротуарах. Бо велодоріжок немає, а на дорогу виїжджати не ризикую. Тут багато не зроблено. Однак це – величезний простір для творчості.
2 
1
Коментарі