Україна – це могильник талантів. Тут не хочеться працювати

Коли Іван Марчук востаннє

Малював. З 2015 року беруся за фарби дуже рідко, бо малювати не хочеться. Приходжу в майстерню, щоб поговорити зі своїми картинами. Україна – це могильник талантів. Тут не хочеться працювати. Чому всі звідси виїжджають? Бо тут нульова перспектива. За 80 років так і не дочекався її. Останній раз брав пензля в руки взимку. Прокинувся дуже рано. О сьомій був уже в майстерні. По дорозі купив кілька газет. Коли начитався всякого негативу, вирішив трохи відволіктися. Розклав фарби і домальовував одну гіперреалістичну картину. Робота не йшла, бо голова була зайнята думками про війну на Донбасі і смерті людей. За годину це заняття покинув. Ту картину досі не закінчив. Почав малювати її років 10 тому. З того часу щось постійно змінюю. Це – єдина картина, в якої немає назви. Але вона сама прийде, коли роботу закінчу. Так було з усіма іншими полотнами.

 

Витрачав велику суму грошей. П'ять років тому в Каневі на Черкащині купив квартиру. Вже давно маю там дачу. Але вона стоїть на горбу, незручно до неї добиратися. Та й для дачі потрібні жінка й кицька. У мене немає ні того, ні другого. Малювати на дачі не можу, бо дуже темно. Дерева розрослися так, що закривають усе світло. Друг Микола якось сказав, що біля самого Дніпра в новому будинку продають квартиру: "Івасю, треба брати. Кожен ранок бачитимеш, як над Дніпром встає сонце". Побував у ній і довго думав – треба вона мені чи ні. Одного дня подзвонив Миколі й кажу: "Поїхали. Ще раз на ту квартиру гляну. Може, і куплю". Взяв із собою гроші. Біля самого будинку знову почав сумніватися. Зайшли з Миколою в магазин і купили пляшку коньяку. Прополоскав горло і сказав: "Ну, все, Колю. Купую". Квартира має 40 "квадратів", знаходиться на п'ятому поверсі. Три великі вікна дивляться на Дніпро. Переживав, що покупка мене розорить. Сам себе заспокоював: "Раптом що – маю для реалізації ще багато картин".

Купався у Дніпрі. Позавчора в Каневі. Вода була тепла. Вийшов на берег хвилин за 20. Одразу дві жіночки почали питати: "А ви часом не Іван Марчук?" Довелося в самих плавках по черзі з обома фотографуватися. Тільки воду побачу – вона мене манить. Цього року відкрив купальний сезон 22 травня. І прихворів: почався нежить і піднялася температура. Три дні провів у ліжку.

Призначав побачення. 18 травня в Одесі відкрилася моя виставка. Народу було – просто катастрофа. Приперли до стінки і давай фотографуватися, брати автографи. Збоку біля мене стала дівчина. Меценат Ігор Дідковський, який організовував виставку, штовхнув мене у плече: "Іване, подивися направо". Якраз у цей момент хтось подарував мені букет. Глянув убік і побачив чарівне створіння. Тицьнув їй у руки квіти. Після закінчення офіційної частини дівчина попросила автограф. Розписався на буклеті і сказав: "Будете в Києві, заходьте до мене в майстерню". За два тижні вона приїхала до столиці у відрядження. Зайшла в гості. Довго роздивлялася картини, але так нічого про них і не сказала. Більше не дзвонив їй.

Танцював. Років 20 тому в майстерні художника Олександра Дубовика. Щоб зайти до нього в гості, свята не треба було чекати. Коли зібралися – тоді і свято. Якось увечері зібралися з десяток митців. Випили трохи вина. Один із художників поклав мені в руки таблетку і каже: "На, Івасю, попробуй, що то таке". Розжував її. Зразу стало так файно, що захотілося танцювати. Включили якусь дурнувату музику і почали скакати. Витанцьовував з однією художницею. Вона за годину стомилася. Сказав: "Сходь з арени. Давайте мені другу". За кілька годин заморив трьох жінок. Коли партнерок уже не було, продовжив сам. Танцював до самого ранку. Після того заснув. Прокинувся наступного дня ближче до обіду.

Їздив автомобілем. Три роки тому під Тернополем тормознули даїшники – за обгон і перевищення швидкості. Простягнув їм документи і кажу: "Переді мною машина їхала дуже повільно. Чого не можна було її обігнати?" Даїшник: "Вам взагалі не можна на дорогу виїжджати. У такому віці треба, щоб уже син возив". Склали протокол і виписали штраф. З того часу машина стоїть у гаражі. Першу купив 1991 року. Інструктор трохи навчив їздити, і я взяв "Жигулі". Не міг нормально переключати передачі. Кілька місяців мучився, а тоді сказав: "Куплю автомат". Придбав новенький Opel. Одразу поїхав у Канів. Добрався нормально, але в гараж ніяк ­заїхати не міг – тільки боки подряпав. Вийшов на дорогу і зупинив автівку. Сказав водію: "Колего, поставте мені машину. Сам не можу, бо дуже сильно тиск підскочив".

Отримував подарунок. 12 травня Петро Порошенко передав президентський годинник. Тоді до мого 80-річчя в Будинку зв'язку пройшла церемонія погашення поштової марки з моїм портретом. Було дуже багато людей. Радник президента Юрій Богуцький вручив квіти від Порошенка і простягнув коробку з годинником KLEYNOD. Заховав його в майстерні під столом, бо іншого місця не знайшов. Жодного разу не вдягав. На циферблаті вибитий великий герб, цифр немає. Такі годинники не люблю. Ношу куплений на початку 1990-х у Нью-Йорку. Йшов вулицею і побачив його на розкладці. Зручний, бо має великі цифри – час можу сказати і без окулярів. Кілька разів доводилося ремонтувати. У майстернях брали великі гроші. Казали: "У такий дорогий годинник не можна ставити дешеві запчастини".

Годував пташок. У парку Шевченка щодня годую ворон. Купую з кілограм сардельок і ріжу їх на кубики. Сідаю на лавку, а ворони злітаються. Постійно є парочка – він і вона. Ворону приручив так, що бере сардельки з рук. Він у цей час стоїть на землі і спостерігає. Ворона набирає повне воло шматочків і кудись летить їх ховати.

Готував їсти. Учора робив салат. Накришив капусти. Добре її пом'яв, щоб пустила сік. Додав моркви, цибулі, огірків, помідорів, кропу і петрушки. Трохи посолив і скропив лимонним соком. Миску з'їв – і вже більше нічого не хочеться. Влітку люблю варити зупу з помідорів. Щось подібне куштував у Німеччині. Але рецепт удосконалив. На 4-літрову каструлю беру півтора кілограми помідорів, додаю квасолі, бараболі, цибульки і моркви.

Користувався мікроскопом. Вчора зранку прийшов у майстерню. З кавою сів у вітальні. Раптом пролетіла міль. Встиг її прибити долонями. Вже мертву поклав під мікроскоп і став роздивлятися. Вона була прекрасна: перламутрові крила, густі волоски на лапках, гостренький носик. З годину не міг налюбуватися. Мікроскоп купив 25 років тому. Тоді таку річ знайти було важко. Звернувся до знайомого гінеколога. Він хвалився, що має два мікроскопи: один збільшує у сто разів, другий – у тисячу. Попросив і мені знайти. Через тиждень він прийшов із продавцем мікроскопів. Купив, не торгуючись. Тепер, як немає чого робити, розважаюся цим. Люблю роздивлятися пил, пісок, різну комашню, волосся. Пил під мікроскопом перетворюється на скульптури, а пісок нагадує діаманти.

×