Після школи нікуди не вступала. Коли мені було 16, закохалася в чоловіка, старшого на 12 років. Почали жити разом. За два роки народився син.
Перший чоловік був ігроманом. Працював зварювальником на заводі. Практично всю зарплату програвав. Сильно ревнував – не дозволяв фарбуватися, робити манікюр, носити спідниці. Одного разу через це посварилися – і я від нього пішла. Відтоді жодного разу нам не допоміг. Хоча з колишньою свекрухою спілкуємося.
Коли синові виповнилося 9 місяців, пішла торгувати на базар. Продавала ковбасу, торти, вареники. Заробляла 350 гривень на тиждень. Моя мати на деякий час повернулася з Росії до Харкова, допомагала. Привозила сина на ринок, коли треба було погодувати грудьми.
Із сином жили в баби. Там ще мешкали мій брат, дядько і двоє його дітей. Переглядала оголошення про роботу й натрапила на рекламу: "Народити дитину для бездітної пари". Про сурогатне материнство знала небагато, але зателефонувала. Баба зрозуміла моє рішення. У 21 рік вперше виносила чуже дитя.
Подружжя з Ірландії ні до запліднення, ні під час вагітності зі мною не спілкувалося. Лише знали мої дані. Після пологів побачила жінку, для якої народила сина. Я вийшла й привіталася. Більше не зустрічалися. Дитину принесли мені в палату. Попросила забрати.
До першої програми із сурогатного материнства була не дуже підготовлена. Але усвідомлювала, що це не моя дитина, її треба виносити й віддати. Твердо знала, заради чого на це йду. Мала дбати про власного сина. До малюка, якого виношую, не відчувала ніжності. Хоча ставилася дбайливо, ретельно дотримувалася рекомендацій лікарів – пила вітаміни, гуляла на свіжому повітрі, вела здоровий спосіб життя.
Було важко, бо син ще малий. Коли йшла в клініку здавати аналізи чи проходити ультразвукове дослідження, брала його із собою. Чекав у коридорі. Деколи залишався з бабою. Стало легше, як оформила його в дитсадок.
Старший син не пам'ятає моєї першої сурогатної вагітності. До другої й третьої поставився нормально. Хлопці сприймають це легше за дівчат. Знайома теж виношувала дитину для пари й від 6-річної доньки приховувала вагітність. Боялася травмувати її психіку.
Я про сурогатне материнство говорила відкрито. Вислуховувала обурення від старших людей. Інколи казали: "Як ти на таке пішла? Хіба по-іншому не можеш заробити?" Ні, не можу. На базарі я ніколи не отримала б таких грошей. За контрактом, не можу називати суму гонорарів. Але після першої програми я купила половину трикімнатної квартири, після другої – половину двокімнатної. Пізніше їх продала, придбала однокімнатну. Коли отримала гроші за третю програму, купила в Харкові будинок і дві машини.
Хочемо викласти подвір'я тротуарною плиткою, поставити альтанку, зробити газони. Городиною займатися не збираюсь. Хоча свекруха рветься засадити нам город, щоб мені скучно не жилося.
За три роки після народження дитини для ірландців виносила хлопчика для подружжя з Німеччини. Одразу після народження малюка поклали мені на груди. Три дні годувала молоком. Це було бажання його батьків, щоб у дитини сформувався кращий імунітет. Потім пила таблетки для припинення лактації.
Німці під час вагітності запрошували мене в ресторани. Досі підтримуємо дружні стосунки. Надсилають світлини. Приємно бачити, як хлопчик уперше сів, почав усміхатися. Коли йому було 6 років, вони приїздили до Харкова. Показали місто, де він народився. Познайомили зі мною – представили знайомою. Хлопчик схожий на свого батька. Батьки за ним душі не чують.
У грудні торік народила сина для пари з Індії. Батько приїздив один раз, познайомитися. Привозив солодощі з горіхами й кунжутом. Переслав 7-хвилинну мантру, яку виконував для майбутньої дитини. Вмикала її двічі на місяць, це не моя культура. На пологи він прилетів перший, його дружина прибула за кілька днів. Хлопчика побачила в дитячому відділенні. Я підписувала документи, а він заплакав. З медперсоналу до нього ніхто не поспішав – усі були зайняті мною й паперами. Захотілося взяти його на руки. Але мене попросили вийти: "Мамочко, йдіть. Ми все знаємо, впораємося". Я заплакала. З ними теж переписуємося. Щомісяця в день народження хлопчика я бажаю йому здоров'я і щастя.
Третю дитину за програмою народжувала в другому шлюбі. Спочатку чоловік був категорично проти. Переймався, як до цього поставляться його близькі. Пояснила, що для зачаття береться не моя яйцеклітина і це чужа дитина. Сказала, що пройшла всі обстеження й не відступлю. Він змирився. Доставляв мене в клініку на УЗД й аналізи, виконував забаганки – привозив уночі ананаси й гранати. Хоча йому важко було бачити, що я вагітна чужою дитиною.
Чоловік мріє про доньку. Ім'я вже обрав – Софія. Але я більше не хочу. Синів треба на ноги поставити. І двох непросто виховати.
Зі своїми синами розмовляла під час вагітності, розповідала казки, вигадувала різні історії. Обох хлопців годувала грудьми 2,5 року. Коли народився молодший, почали з чоловіком спати в різних кімнатах. Так зручніше й спокійніше за дитину. Чую, коли прокидається.
Іноді згадую сурогатних дітей.
Усі вагітності й пологи проходили легко. Не мала жодних розривів чи інших ускладнень. Ніколи не лежала на збереженні, не було ні набряків, ні перепадів тиску. Не приймала підтримувальних препаратів. В останній програмі в понеділок лягла в клініку, наступного дня народила, а в четвер мене виписали. Перейми не були надто болючими. Вагітності не позначилися на здоров'ї – я не втратила жодного зуба, волосся не випадало, з нігтями все прекрасно, немає розтягнень.
Маю стабільну вагу – 55 кілограмів. Під час вагітності набираю кілограмів 10–13. Після пологів швидко повертаюся в норму.
Усі усміхаються, коли чують, що в мене народжуються лише хлопчики – двоє власних синів і троє сурогатних. Німецька пара дуже хотіла сина. Зараз ще до зачаття можна вибирати стать. Але я про те, кого виношую, дізнавалася за результатами УЗД.
Усі три вагітності вела одна приватна клініка. Своїх дітей народжувала у звичайних лікарнях. Сурогатні хлопчики були трохи більші за рідних.
Майже 20 дівчат заохотила взяти участь у програмі сурогатного материнства. Не було такого, щоб когось обманули й не заплатили гонорару. У цьому не бачу експлуатації жінки. Кожна з нас знає, чому і для чого туди йде.
Обов'язковою умовою участі у програмі є наявність власної дитини. Думаю, передусім для того, щоб жінці емоційно легше було віддавати народженого.
Готова стати сурогатною матір'ю вчетверте. Щоправда, не знаю, чи візьмуть мене до програми через велику кількість пологів.
5 
35413
Коментарі