"Спасибі Гройсману, що пенсію підняв. Маю за що на мітинг приїхати"

Як пройшла неділя під Верховною Радою

– Сім років на грінкарту документи подаю. І сім років облом. Дружина каже, я не фартовий. А теща – що в Гамериці таких бізнесменів, як я, вистачає. Ніяк не може мені простити квартиру, яку банк забрав, – розповідає 42-річний Дмитро Бегус із Житомира.

З братом і швагром 39-річним Олексієм приїхав підтримати акцію протесту під парламентом. У неділю, 22 жовтня, сидять у наметі на проїжджій частині вул. Грушевського. Вимагають створення антикорупційного суду, скасування депутатської недоторканності та ухвалення виборчого закону – без мажоритарних округів. Пускають по колу останню цигарку.

– 2007-го вирішили відкрити кав'ярню. З місцем прогадали. У спальному районі треба було аптеку чи хлібний кіоск ставити. Як криза шарахнула, у мене не було чим доларовий кредит гасити. Квартиру забрали. Теща до нас жити переїхала, – Дмитро підходить до буржуйки, гріє руки.

– Минулої ночі трохи змерз, – підкидає в пічку поліно. – Ночував у спальному мішку, але, певно, був морозець, – позичає у жінки, що гріється поруч, цигарку із запахом ментолу. – Після Майдану 2014-го вирішив, що зарано здаватися. Вірив, що "регіо­налів" розігнали, до влади привели реформаторів. Хто ж тоді думав, що Порошенко Януковича переплюне? По франшизі купив супермаркет. Обіцяли, матиму 30 тисяч гривень на місяць. А виходить не більше п'яти. Ціну за оренду підняли. Щомісяця віддаю 17 тисяч за підвальне приміщення. По чотири – плачу двом касирам і охоронцю, 6 тисяч – адміністратору. Раніше тримав ще пункт відео­спостереження. Але поняв, що безтолково, бо крадуть майже на 2 тисячі гривень щотижня. Молодьож пиво виносить, а бабушки – як не маргарин, то масло.

Камерами магазин напічкав, а охорона все рівно злодіїв не бачить. Розігнав усіх. Найняв бригаду колишніх слідаків. Вони за два дні все відео передивилися. Виявилося, мене обчищали касирка і прибиральниця.

 

– Спасибі Гройсману, що пенсію підняв. Маю за що на мітинг приїхати, – говорить 64-річний Віктор Шевченко з міста Нововолинськ на Волині. Запиває хот-дог гарячим чаєм, витирає рота рожевою хустинкою. – Товаришу, який на шахті працював, 5 тисяч добавили. Йому тепер всі у дворі заздрять. А особ­ливо – переселенець дядя Толя. Він на шахті 35 років відбабахав, але пенсію не піднімають, бо з окупованої території документи не забрав. Він раніше на пару тисяч більше за нас мав. А тепер курити тільки на балкон виходить, щоб із нами в дворі не зустрітися. Ниє, що йому за Порошенка важко живеться. Ніби нам легко. Кликав його з собою на Київ. Машину заправили і вп'ятьох приїхали б. Але висуватися не хоче. Каже, у нього в Києві жінка і дочка живуть. Боїться з ними зустрітися. На Волині нову дружину взяв. На 20 років за нього молодша.

На мобільному переглядає прогноз погоди на наступний тиждень. Обіцяють мокрий сніг.

– Буду стояти тут до кінця. Морозів не боюся. Набридло тримати кнурів при владі. Народ бідніє, а їхні статки ростуть. Хочу імпічменту президента. Пєтька нічого з того, що обіцяв, не виконав. Усі реформи пише під себе. Поки не стане багатшим за Ахметова, не заспокоїться.

 

Поруч жінка в зеленому пуховику в торішньому випуску журналу "Отдохни" читає, як робити маски з гарбуза і підготуватися до Гелловіну.

– У правильний час зібралися. В Україні всі Майдани восени починалися. Коли, як не на Гелловін нечисть виганяти? – Віктор Володимирович киває на Верховну Раду.

Товариш у пуховій жилетці поверх курточки пропонує йому два бутерброди з баликом. Відмовляється. Каже, що ситий.

– Останнє відео з ним – із роддому в червні 2014 року, – коротко стрижена жінка з сережкою у носі показує знайомій на телефоні відеозапис із племінником.

Стоять біля туристичного намету в Маріїнському парку. Під ногами лежить щит із написом "Львів".

– Загинув?

– ДНК-збігів поки що нема. Сестра ходила до мольфарки. Каже, він живий. Але додому повертатися не хоче. Має іншу сім'ю. Невістка довго плакала, коли це почула. Грудне молоко від стресу пропало.

– Може, в полоні?

– Ні в яких списках полонених його не знайшли. Я молю Бога про одне: лиш би не перейшов на сторону сепаратистів. Батьки цього не переживуть. У нього прадід упівець, баба в партії у Чорновола була. Сусіда Івана теж думали в полоні знайти. Відкопали хлопці з "Чорного тюльпана" (гуманітарна місія, що розшукує тіла. – Країна). Знайшли на глибині півметра. З мобілкою в кишені.

– Мам, то в нього стара Nokia була. Новий телефон сєпари забрали б, – говорить хлопець у берцях.

У нього розбита губа. Травмувався під час сутичок із поліцією.

– А скільки небойових втрат. Сусіда нашого привезли з АТО, а написали, що помер не в бою. З друзями пили в окопі. Двоє вийшли поговорити по телефону. Чують постріли. Спускаються, а один із товаришів перестріляв двох інших і себе. Через що посварилися – невідомо.

– Я коли на учебку їздив, про статистику американської армії розповідали. В операції "Свобода Іраку", яка тривала сім років, небойові втрати армії США склали 800 солдатів. А ми стільки ж втратили за два роки. І винних нема. Такі, як Гелетей, мають на лаві підсудних сидіти, а не державною охороною керувати.

×