середа, 21 листопада 2018 16:15

Попаритися в лазню не пустили через кольорове татуювання. Воно є ознакою мафії

П'ять улюблених місць Сергія Махна в Японії

1. Сад-музей Адачі в Ясугі

У саду не можна ходити. Дозволяють тільки оглядати – з платформи за склом. Дизайнер викупив гори поблизу, щоб там нічого не будували і не зіпсували панораму.

Для японця сад – це душа дому і господаря. Хоч би скільки було землі біля оселі, хоч півтора квадратні метри, на них ростиме бонсай (карликове дерево в горщику. – Країна), мох, стоятиме скульптурка. Сад створюють навіть найбідніші.

  Сергій МАХНО, 37 років, архітектор, дизайнер інтер’єру. Народився 21 травня 1981-го в Києві у сім’ї робітників. Закінчив Київський національний університет будівництва та архітектури й Академічну школу дизайну в Москві. ”Дитиною щоліта мене відправляли на канікули в село Очеретувате на Полтавщині, звідки мої батьки. Там почав збирати кераміку. Вишукував по двору пошкоджені глечики. Мив, витирав і виставляв під хатою. Уявляв, що це моя колекція. Студентом тарабанив це все у київську квартиру. Мав близько 70 глечиків”. 2003-го відкрив майстерню дизайну та архітектури Sergey Makhno Architects. Виготовляє авторські меблі, килими, предмети декору, посуд, керамічну плитку. У березні позаторік відкрив першу в Україні галерею предметного дизайну. Колекціонує українську зооморфну кераміку та сучасне мистецтво. Побував у 53 країнах. Захоплюється японською культурою. У шлюбі вдруге. Має синів – 15-річного Івана, 3-річного Хікару і Тадао, 2 роки. Живе в Києві
Сергій МАХНО, 37 років, архітектор, дизайнер інтер’єру. Народився 21 травня 1981-го в Києві у сім’ї робітників. Закінчив Київський національний університет будівництва та архітектури й Академічну школу дизайну в Москві. ”Дитиною щоліта мене відправляли на канікули в село Очеретувате на Полтавщині, звідки мої батьки. Там почав збирати кераміку. Вишукував по двору пошкоджені глечики. Мив, витирав і виставляв під хатою. Уявляв, що це моя колекція. Студентом тарабанив це все у київську квартиру. Мав близько 70 глечиків”. 2003-го відкрив майстерню дизайну та архітектури Sergey Makhno Architects. Виготовляє авторські меблі, килими, предмети декору, посуд, керамічну плитку. У березні позаторік відкрив першу в Україні галерею предметного дизайну. Колекціонує українську зооморфну кераміку та сучасне мистецтво. Побував у 53 країнах. Захоплюється японською культурою. У шлюбі вдруге. Має синів – 15-річного Івана, 3-річного Хікару і Тадао, 2 роки. Живе в Києві

2. Сад каменів Рьоан-дзі в Кіото

Там розставлено 15 каменів. З будь-якої точки видно 14. Вважається: побачити всі може лише той, хто досяг просвітлення.

Уперше відвідав Японію 10 років тому. Побувати в саду каменів було моєю мрією. Але тоді він був закритий на реставрацію. Ледь не заплакав біля входу. Переліз через паркан. Однак територія була закладена дошками, тому нічого не побачив. Зробив це через три роки.

Сад започаткували 1499-го. Вся експозиція – це галька, старий паркан і одна вишня. І ще трохи моху навколо каменів. Дивився на нього і думав про те, як живу і ставлюсь до життя. Спішу кудись, спізнююсь. Відчув там каяття і смиренність.

3. Чайна кімната музею Сагава в Міроямі

У музеї побував три роки тому. Дізнався, що поряд є чайна кімната. Її спроектував кераміст Кітідзаемон XV школи Раку. 15 поколінь цієї сім'ї виготовляли чаші для чайної церемонії. Адміністратори сказали, що мене можуть записати на відвідини кімнати через рік.

Однак і вдруге на чайну церемонію потрапити не зміг. Бо виявилося, що записався тільки на екскурсію.

За півроку приїхав утретє. Мене провели через кімнату "омивання" – величезне приміщення із сірими стінами. Там медитував. Потім потрапив до зали зі скляними стінами, з якої відкривається краєвид на плаваючі сади на озері. Воно варте того, щоб стільки чекати.

4. Храм Дайтоку-дзі в Кіото

Це монастир, де майстер Сен-но Рікю вигадав сучасну японську чайну церемонію. Прогулювався з екскурсоводом поблизу маленького саду каменів. Побачив, як дві жінки йшли гравієм, хоча це заборонено. Попросив екскурсовода дізнатись, чому вони там. Виявилось, мали спеціальний дозвіл, бо їхня сестра похована на кладовищі за садом.

На виході білетер запропонував випити чаю. Він коштував дорожче, ніж квиток до музею, – 20 доларів за чашку. Це був матча – розтертий у порошок зелений чай. Ви­явилося, саме тоді чайну церемонію проводив настоятель храму. 15 поколінь його предків керували цим монастирем. Ті дві жінки були знайомі з ним. Чай готували для них. А нас запросили за компанію.

5. Лазня сенто

Був у колишньому місті Кокуро (тепер район міста Кітакюсю на півдні Японії. – Країна) на екскурсії в лазні. Попаритися не пустили через татуювання на правій руці. Сказали, цим ображатиму інших відвідувачів. Кольорові тату вони сприймають як ознаку якудзи – мафії.

Японці часто відвідують лазні, розташовані на термальних джерелах. У давнину буддистські погляди не дозволяли користуватися милом, бо виготовлене з убитих тварин. Для очищення від бруду купались у гарячішій воді.

У лазні я таки побував. Татуювання сховав під рушником.

Зараз ви читаєте новину «Попаритися в лазню не пустили через кольорове татуювання. Воно є ознакою мафії». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі