22 червня до львівського Пагорба Слави о восьмій ранку приїжджають 12 автобусів із міліцією та "Беркутом". Вони мають стримувати провокації у день 70-річчя нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. За 2 години надходить повідомлення, що провокатори не приїхали. Більшість міліціонерів прямує в цілодобове кафе через дорогу.
- То що там із пенсією тепер буде? - питає один колегу.
Сідають за столиком із хот-догами й розчинною кавою.
- Та хрін його знає. Із тим нашим теперішнім урядом ні чорта не зрозумієш. Щось видумують, вигадують, а нам мучитися. Мені до пенсії за старою системою ще вісім років залишалося. А тепер не знаю.
- Бардак у нас зараз, - погоджується другий. - Та що тут казати, коли нам он які хот-доги дали. Де кетчуп і гірчиця? Про огірки, капусту я взагалі мовчу.
Де кетчуп і гірчиця? Про огірки, капусту я взагалі мовчу
О 12.28 за столик сідає компанія з шести міліціонерів. Замовляють шашлики й картоплю. За сусіднім столом їдять два "беркутівця".
- Я чув, вам зарплату підняли, - звертається до бійців спецпідрозділу міліціонер із тонкими вусами.
- Угу, - відповідає один із них, не перестаючи жувати.
- Тепер 4 штуки будете мати. Уже виплатили? - цікавиться той далі.
- Ага, дали, догнали і ще раз дали. Не верзи дурниць і не заважай їсти, - обурюється інший "беркутівець". - Наші хот-доги годину тому за 5 гривень купляли. А зараз уже за 6 їх продають. Отака, блін, у нас економіка.
До столу міліціонерів підходить мангальщик із п'ятьма шампурами з шашликом. Знімає м'ясо в пластмасову синю миску. За кілька хвилин офіціантка приносить картоплю по-домашньому, огірки, тарілки й виделки.
- Ех, зараз би ще "пузирьок" на стіл чи холодного пивка, - потирає руки старший лейтенант.
- Тихше будь, зара як начальник почує, то такого пива тобі дасть! - штурхає його в бік сусід. - Він і так сьогодні злий як чорт. Зранку не виспався та ще й з жінкою в нього якісь зараз тьорки. Мені Вася про то вчора розказував. У відпустці вже пива нап'єшся. У тебе коли?
- Та яка там відпустка. Ми з жінкою цілий рік на ремонт збирали. Може, хіба до тьощі в село змотатися вдасться. У неї там такий самогон! А для зятя вона ще й цитринку для запаху кидає.
- А я про Італію мрію. По тєліку бачив, яка там красота. Ще б на футбол їхній попасти. І на тій гандолі поплавати.
- Гондолі, а не гандолі, ти, італійцю, - підсміюється сусід.
- Та яка нахрін різниця, головне, щоб поплавати. А то знову Одеса світить. Я вже блювати від неї хочу, а жінці подобається. Економно й гарно, каже. А що там гарного? Вонюче брудне море й здирщики-одесити?
Наші хот-доги годину тому за 5 гривень купляли. А зараз уже за 6 їх продають. Отака, блін, у нас економіка
О 17.45 біля пам'ятника Шевченкові на проспекті Свободи збираються люди на віче "Свободи". Пенсіонери розташовуються на клумбах і бордюрах, де є тінь від дерев.
- Ганю, я ж казала тобі хутче рухатися, - говорить 64-річна Катерина Гнида на рік молодшій Ганні Трофимчук. - Бачиш, уже всі місця позанімали. Тепер будемо на сонці шкваритися. І тре тобі було того кота ше годувати?
Поруч стоять троє чоловіків із сивим волоссям і козацькими вусами.
- Ну шо, хлопці, мирно в нас сьогодні все пройшло? Ніяких провокацій не було? - запитує один.
- Та ніби. Але я всьо одно кажу, що нам тре відділитися від усіх. Буде собі Західна Україна. Ніякий москаль чи жид сюди не полізе. І нашо нам той Янукович?
- І покинути москалям Крим? Та ти розум маєш? Ми за нього стільки боролися. І яка Україна без столиці Києва? То хіба Схід віддати москалям, най си тішать. І закрити їм дорогу до нас. Тоді все добре було б.
Тепер будемо на сонці шкваритися. І тре тобі було того кота ше годувати?
Дві старші жінки заходять на газон. Розгортають газети й сідають під каштаном. Знімають туфлі.
- Їм тут політика, а я во думаю, яких на зиму салатів наробити. Дід мій щось до помідорів сильно внадився квашених. Просить багато закрити. А за що закрити, коли на них ціни, кажуть, сумашедші будуть? Пенсію на пару гривень піднімають, а ціни зразу на сотню ростуть. Як у тій державі жити? У мене батько на фронті був. Якби бачив, за що воював, то в труні перекинувся б.
Два студенти стоять біля міліціонерів. На одному з них червоно-чорний прапор із золотим тризубом. Біля пам'ятника починає виступати депутат облради доцент кафедри української мови "Львівської політехніки" Ірина Фаріон.
- Та заткнися ти, - звертається хлопець із прапором до приятеля. - Мені тре послухати, що та гаргара говорити буде. Завтра маю здавати ??талон?? з української мови. А моя викладачка й Фаріониха дружать. То послала мене послухати, що вона казатиме. Завтра маю все переказати, тоді зарах поставить.
2 
1
Коментарі