Як минув день на позиції мінометного розрахунку під Куп'янськом
– Ярік, постріл! – 120-міліметрова міна миттєво вислизає з рук у ствол. Повітря розриває грім виходу боєприпаса. У вухах дзвенить, навіть якщо стояв за десяток метрів від міномета. Наступна команда: "В укриття!" Потрапити під ворожий вогонь у відповідь ніхто не хоче.
Розмитими дощем земляними сходами скочуємося в бліндаж.
– До лопати ґрунт прилипав так, що неможливо було кидати. Як натекло, то багнюку руками вигрібали, – каже 55-річний командир розрахунку на позивний "Гієна". Зосереджено дивиться у смартфон – туди має прийти повідомлення від взводного.
– Якщо влучили, то напише: "Оху...но", – усміхається штаб-сержант.
На годиннику 7:26. Іде третя доба бойового виходу розрахунку мінометної батареї 1-го батальйону 32-ї окремої механізованої бригади. Стоїмо у вузькій посадці під Куп'янськом, до росіян – майже 5 км. Зазвичай хлопці, а це, крім командира, ще навідник і двоє номерів обслуги, чергують по чотири доби, в теплу пору року – по тижню.
У бліндажі під ногами липке місиво, деінде зі стелі крапає. Стіни оббиті плівкою, чути, як за нею шурхотять і пищать миші. Але чотири розкладних солдатських ліжка, буржуйка, газовий балон, збитий із дощок стільчик, непоганий доступ до мережі через старлінк роблять сховок мінометників доволі комфортним.
– Міномет в окопній війні залишається ефективним, бо кидає навісним, а не балістичною траєкторією, як нарізна зброя, – каже "Гієна". Присіли на дальню розкладачку.
Боєць зізнається, що для нього кожен постріл із міномета – як стрибок із парашутом: неповторні емоції, які ще живі в пам'яті колишнього десантника. У військовій кар'єрі, здавалося, поставив крапку ще далекого 1991-го. Але настало 24 лютого 2022 року.
Основна прелєсть міномета – що здатен стріляти на 360 градусів
– Сім'ю відправив за кордон і пішов у військкомат, бо не міг дочекатися повістки. Мені вже за 50, і по здоров'ю не проходив, але так там усіх дістав, що мене мобілізували, – розповідає. – У 32-й ОМБр спочатку виконував обов'язки головного сержанта мінометної батареї, проводив співбесіди з новоприбулими. Хлопців із досвідом роботи на мінометі був мізер – доводилося вчити. А ще мене цікавив якісний підбір водіїв, які зможуть вивозити на позиції особовий склад і міни в екстремальних умовах без тремтіння рук.
"Гієна" родом із Нікополя на Дніпропетровщині. Після звільнення з радянської армії заробляв дизайном і збиранням меблів. Останні роки жив у Броварах під Києвом, відкрив продуктову крамничку. Тепер бізнес – на дружині, вона і 19-річна донька-студентка повернулися в Україну. 27-річний син-програміст залишився в Ірландії, через стан здоров'я не підлягає мобілізації. Рідні не зраділи новині про те, що батько пішов у Збройні сили України. Відповів їм: "Краще я тут, ніж кадировці в мене вдома".
– У разі прямого влучання в башту танка 120-міліметрова міна люк проламує, тільки ж то треба так поцілити, бо хіба оптику б'є, – повертаємося в розмові до бойового досвіду героя. – Підбити техніку – велика удача. Міномет не підходить для ураження рухомих цілей. Його основна прелєсть, що здатен стріляти на 360 градусів – можемо тримати кругову оборону. Головне – аби відстань до противника була приблизно 6 кілометрів. Відпрацьовуємо переважно по живій силі. Раз працювали по десанту, що висадився з броньованої машини піхоти. Декого покосили. Під'їжджає друга беха, бачить, що тут прилітає, розвертається – і тікати. Чавить свою піхоту – кишки на гусеницях. Мені здається, своїх вони тоді подавили більше, ніж ми поклали.
Інтересно було, коли ми ганяли ворожу піхоту, а вони, як таргани, встигали розбігатися. А потім усі разом в окоп повскакували, душ 15, і наш крайній "кабак" – прямо туди. Або якось нас відкомандирували під Борову. Командир дружнього бату показує на трансляції з дрона бліндаж на іншому березі. Довкола місячний пейзаж – усе у вирвах від арти. "П...дари там засіли – не можемо вибити. Не дають життя моїм хлопцям", – жаліється. Ми з третьої міни влучили. Четвертою добили. Бо таки міномет іноді краще за гармату. Нам, правда, отвєточка теж прилетіла. Пошкодила міномет.
На годиннику 9:21. Схоже, що артилерія російських окупантів промацує посадку й розриви стають ближчими до нашої позиції.
– Сьогодні якось шумно, – мимохідь коментує "Гієна" те, що звуки приходів усе гучніші.
– Учора ж вітер сильний після обіду був, – згадує хтось із хлопців (опади, туман, пориви вітру ускладнюють роботу аеророзвідки й, відповідно, корегування артилерії. – Країна).
9:30. Стіни добряче здригнулися, в очах на мить потемніло. У бліндажі після матюків запала могильна тиша. На обличчях – напруженість очікування наступного вибуху. Але черговий прихід – на відчутній віддалі, й загальне заціпеніння минає. Номер обслуги "Вій" (киянин, 43-річний Юрій. – Країна) встав і, наче танцюючи, обмацує кишені кітеля і штанів – шукає запальничку. Відсунув ковдру, якою завішено вхід, визирнув.
– Сука! Ящики горять! – обертається.
Хапаю під ногами півторачку води, й вилітаємо нагору.
Чавить свою піхоту – кишки на гусеницях
Чорний дим валить зі складених за лічені метри від бліндажа ящиків із боєкомплектом.
Починаємо їх розтягувати й відкривати, шукаємо джерело вогню.
Із розкиданого довкола гілляччя зрозуміло, що ворожу міну прийняло на себе дерево – росло прямо над бліндажем. Дошки ящиків пробив гарячий уламок, від якого почали тліти порохові "ковбаски". Якби вчасно не помітили і зволікали, то могло би спалахнути по-справжньому та вибухнути.
Ящики з БК залишили просто неба, бо, якщо ховати їх під землю, то під час інтенсивної роботи незручно було би слизькими сходами швидко носити 20-кілограмові міни.
– Треба передивитися їх, щоб не залишилося коцнутих тим осколком, – "Гієна" шапкою витирає піт із чола.
Знову ховаємося під землю. За останні місяці на лінії фронту значно збільшилася активність російських дронів-камікадзе.
– У селі нещодавно козу FPV захерячив. Переплутали вночі з нашими хлопцями в білих маскувальних халатах (спілкуємося наприкінці лютого. – Країна).
Питаю, що думає про ухилянтів.
– У мене в магазині працює продавчиня. Її син – молодший за мене. Ми не те що дружимо – побухували, в "Танки" грали. Як почалася війна, його дружина в Польщу рвонула. Він каже матері своїй: "Генка завтра в военкомат, и я с ним". Вона: "Он прапорщик бывший, умеет воевать, а ты дома сиди!" Жінці 60 з копійками. Отаке дорослому синові каже, а він слухається. У відпустку приїдеш, по Броварах ідеш – знайомі обіймають-цілують, ну й питають улюблене: "Ну як воно там?" Хоча новини з фронтів ці інтернет-воїни знають краще за мене. Спитаєш, коли вони мобілізуються, – "А на х… воно нам треба?" Рибу в мій магазин двоє експедиторів привозило. А це вже один їздить. Дружина поцікавилася, де другий дівся. Звільнився, бо повістки боїться. На пивзаводі "Оболонь" та сама проблема – водіїв немає. Вакансія відкрита – телефонують. Якщо чують, що нема броні, то відмовляються від роботи. Отакий мужик пішов – готовий пожертвувати благополуччям сім'ї, сидіти переляканим, без грошей. Хоча, звичайно, зароблені тут гривні нелегко даються. У війську часто зустрічаю хлопців, які на гражданці заробляли більше, ніж ті 120 тисяч. У Куп'янську купити можна все, що хочеш. Але ціну як загилять. Сюди приїздять торгаші – наживатися на військових. Так би узяв за шкібарки – і в окоп: "На й ти зароби стільки!" Бійці економічного фронту, – посміхається.
Росіяни хотіли розстріляти, але це помітили наші дронщики
14:36. Розмову перериває крик півня. Так смартфон командира сигналізує, що на вотсап прийшло повідомлення від взводного.
– Ярік, одну вогонь по крайніх координатах, – дублює Геннадій команду навіднику "Туману". Це позивний 31-річного Ярослава з Обухова. У 2016–2017 роках він на Донбасі воював мінометником у 128-й гірсько-штурмовій бригаді.
Розповідаю йому, що кілька тижнів тому їхня батарея врятувала бійця моєї мехроти. У лісі під Синьківкою той потрапив у полон, росіяни хотіли розстріляти, але це помітили наші дронщики – швидко скинули координати, й мінометники відкрили вогонь по скупченню ворожої піхоти. Скориставшись панікою орків, побратим, "Балу", втік. Поранений, але дістався своїх.
– Ніколи потім не дивлюся відео своєї роботи, – каже "Туман".
– Головне – знати, що допоміг пацанам, а деталі – то вже таке. От зараз кинули "кабанчика" й чекаємо, що "пташка" скаже.
14:48. Команди про роботу по нових орієнтирах починають сипатися одна за одною.
На телефоні висвічуються повідомлення: "Вогонь", "Повторити", "Отлічно", "Поки в укриття", "Залишатися на цих установках".
15:03. У бліндажі знову телефонне кукурікання.
І меседжі: "Три крайніх у ціль", "Два педіки – трьохсоті. Вітаю", "Приціл плюс 2, поки стоп вогонь", "Що там по БК у залишку?", "Ще бігають, треба до…бошити".
15:57
– Наче в якогось командира влучили, потім іще по живій силі відпрацювали. Кажуть, що вдало – душ десять поклали. Командир сказав: "Ще додатково скид на них із дрона зробив. Так і треба окупантам, які прийшли на нашу землю", – підсумовує "Туман".
– День почався з праці, але вранці зробили лише два постріли, потім – довга перерва, справжня робота – вже після обіду. Біля перехрестя, де кацапи постійно дорогу перебігають, самі бачили, як вгатили 16 мін.
Найкращі міни – це американські. Бесподобні – кожна друга чітко в ціль. Але небагато з такими працювали. Залежить від поставок. Буває, стріляємо мінами ще радянського зразка ОФ 843Б.
Після прильоту лежіть хоча б дві хвилини
Від міномета важко втекти, тому, щоб вижити, треба уважно слухати виходи чи свист міни. На правильне рішення для порятунку – приблизно 30 секунд. Якщо немає окопу, то треба впасти в якусь яму – це зменшить імовірність поранення. Після прильоту лежіть хоча б 2 хвилини. Дочекайтеся, коли впадуть усі уламки, та прислухайтеся – бо один постріл рідко буває. У мить розриву навряд почуєте другий вихід.
Не ховайтеся біля дерев і стовпів – імовірний рикошет. У нас був випадок, що випустили з десяток мін по одному москалю – жоден уламок не дістав, але дерево його геп – і привалило.
Сутеніє. У темряві мінометники відкривають вогонь лише в разі потреби – полум'я від пострілу легко демаскує позицію.
Чекаємо на бронетранспортер М113, який має підвезти бензин для генератора. Харчів, питної води й боєкомплекту поки що достатньо для ще однієї доби бойового чергування.
Коментарі