У газеті оголошень "Авізо" я знайшла координати шлюбної агенції й віднесла свої фотографії - вирішила знайти чоловіка
У вузькій кімнатці письмовий стіл не стане впоперек. На тумбі в кутку звалені в купу теки з "особистими справам" клієнтів. На стінах кілька весільних фото. Гостей приймає інтелігента на вигляд жінка років 70 - Галина Олімпіївна. Вона 36 років викладала хімію в школі, закінчила курси психологів і вже з десяток років працює свахою. Платиш 150 гривень і можна користуватися базою клієнтів, доки знайдеш собі щастя.
Галина Олімпіївна просить показати паспорт - дивиться, чи я справді незаміжня. Записує в анкеті "розлучена" і сипле запитаннями: "Де живете? З батьками чи сама? Зріст? Вага? Освіта? Робота? Курите? Християнка? Скільки років доньці?" Із семи знімків, що я принесла, відбирає два:
- Чоловік спершу дивиться на фотографію, а вже потім анкету. На цій гарно видно обличчя, а на цій - фігуру, - пояснює. - У вас непогані фото, але треба кращі. Можу порадити фотографа.
Галина Олімпіївна записує мої вимоги до партнера: "35-45 років, із власним будинком, нежадібний, щоб любив тварин і подорожі". Зі стосу "особових справ" дістає підходящих, на її думку, чоловіків для мене.
- При першій зустрічі я пропоную кандидатури. Пам'ятаю всіх і бачу, хто кому підійде. А як ні, то самі дивляться каталог. Пропоную вам чоловіків, так само чоловіки вибирають вас. Помічайте тих, хто сподобається, а я буду розказувати. Ось хлопчик із Борисполя, - починає сваха, - 34 роки, зріст - 193 сантиметри, без дітей, має половину приватного будинку. Ось художник - 37 років, живе з батьками, не був одружений, хоче високу дівчину, можна з дитиною. Ось чоловік - живе під Києвом, дуже добрий. Цього я не радила б - одразу потягне в ліжко. А цей не дотягує інтелектом. Цей - несерйозний.
Більшість чоловіків пишуть в анкетах, що хотіли б зустрічатися з жінкою до 30 років, худенькою і без дітей. Фотографії разюче відрізняються від жіночих. Неякісні, є паспортні варіанти, багато чорно-білих ксерокопій. У фотографіях найбільш симпатичних чоловіків загнутий кінчик - із кимось уже зустрічаються. За півгодини із запропонованих 15 кандидатур вибираю шістьох, і Галина Олімпіївна вчить правильно знайомитися:
- Телефонуєте із сьомої до десятої вечора. Кажете: "Добрий вечір, мене звати Наталя, я від Галини Олімпіївни". Ні слова про агентство - може, він ще в якомусь зареєстрований. Має прозвучати фраза: "Якщо ви не втратили бажання познайомитися, ми могли би побачитися. Я матеріально і житлово незалежна жінка. Живу під Києвом". Цього достатньо. Коли почнеться допит, скажіть: "Давайте зустрінемося. Якщо знайдемо спільну мову - поговоримо". Зустріч краще призначати в метро, де один вихід - щоб не розминутися. На побачення треба одягатися як на подіум. Як казала Коко Шанель: "Якщо дівчина виходить на вулицю, вона йде назустріч своїй долі". У розмові одразу не потрібно викладатися: чоловік був поганий, свекруха - карга. Більше усміхайтеся і запитуйте. Чоловіки це люблять. Якщо сподобався, скажіть: "Ви на мене справили гарне враження. Якщо буде бажання, телефонуйте". Якщо ні - не треба ображати. Краще скажіть: "Я подумаю".
Наостанок додає:
- Моя дорога,чоловіками не розкидайтеся, не думайте, що вони падають із неба. Якщо мало-мальськи сподобався, треба зустрітися ще раз. Людина може розкритися в іншому світлі.
За два дні переходжу до спілкування. Телефоную Саші, якого сваха охарактеризувала як "дуже милого": живе сам, у приватному будинку в Броварах. Працює на меблевій фабриці. Був одружений.
Саша радий познайомитися. Після кількох запитань з'ясовується, що живе він не один, а з батьками, і не в Броварах, а в селі, з якого до Броварів чухати цілу годину. Починаю розпитувати, чому розлучився. І розумію: треба було слухати Галину Олімпіївну - ніяких особистих запитань телефоном. Розмова не клеїться, Саша плутається в словах. Але на зустріч погоджується. Наступного ранку я востаннє чую його голос по телефону: термінова робота, вибачте.
Набираю номер клієнта з Борисполя, 34 роки. Обмінялися кількома фразами, домовилися зустрітися. Каже, що вільний сьогодні. А тоді питає скільки років моїй донці. 13. І тон його змінюється за секунду:
- Мені треба бігти. Згадав, що сьогодні зайнятий і доведеться працювати допізна.
Наступний - 44-річний Сергій. На фото він - красунчик у спортивному костюмі. Пам'ятаю, що хоче жінку не вищу 173 см, бо сам невисокий. Має сина того ж віку, що й моя донька.
Взуваю туфлі без підборів і їду на майдан Незалежності. Звідти ми прогулюємося до арки Дружби народів. Сергій виглядає старшим, ніж на фото. Займається встановленням охоронних систем і сигналізації. Каже, що двічі зустрічався з жінками з агентства:
- Одній не сподобався я - погуляли 15 хвилин і втекла. Інша говорить: "У вас син, а я хочу, щоб увагу приділяли тільки мені". Кажу їй: "До 35 років нормальний мужик, якщо він не зек, уже має дітей".
Розпитувати Сергія, як радила сваха, важко - він мовчазний і обережний.
- Із дружиною познайомилися студентами. Прожили в шлюбі 19 років, потім сказала, що розлюбила й вимагає розлучення. Я намагався миритися, бо кохав, а вона ні в яку. Залишив їй і синові двокімнатну квартиру. Перебрався до матері в село під Києвом. Зараз уже відійшов, став на інших жінок задивлятися.
Наступного разу Сергій "Нивою" і з трояндами приїздить до мене - в райцентр Київської області. Півдня ходимо по музеях, на вечерю в кафе біля озера замовляємо шашлики. Розмовляємо на "ви". На третє побачення йдемо в кіно. Сергій купує три величезні троянди і пропонує після роботи відвезти з Києва додому, щоб я не мучилася в автобусі. Кожного дня телефонує. Дізнавшись, що роблю ремонт, готовий допомагати.
- Я чув виступ одного пастора, що потрібно вибирати таку дружину, з якою завжди знаєш, чим зайнятися. Ну, хай секс півгодини на добу, а решту часу що? З тобою я 25 годин на добу знайшов би що робити, - каже.
Наступного разу Сергій дарує квіти в горщику та запрошує в найдорожчий ресторан у місті. Він - порядний, чесний, добрий, в усіх відношеннях достойний чоловік. Бачу, що інтерес до мене в нього зростає, але я нічого не відчуваю. Вирішую припинити стосунки. Але як по це сказати? Доки збираюся з думками, він освідчується. Після цього прощатися з ним було ще важче.
Віктор, той, що з добрим обличчям, не обтяжує себе телефонними розмовами:
- Коли зустрічаємося? - одразу починає наступ.
Двічі через його зайнятість на роботі побачення відкладали. Але ось я сиджу в кафе й чекаю. Знаю, що Вікторові 42 роки, має будинок під Києвом, донці 14, вона живе з матір'ю.
Заходить - високий, широкоплечий, із червоним круглим обличчя. Оглядає мене з ніг до голови:
- Так - ти вже нікого не шукаєш. Нашла. Буде тобі і защіта, і плече надьожне, - каже хрипко.
Віктор - права рука якогось депутата: возить його на роботу, а дітей до школи, закуповується по господарству. За сумлінну роботу йому подарували Skoda Oktavia - одну з п'яти машин. Видно, що до всього ставиться легко, душа компанії. Виявляється, йому вже 44, а донці 16 років - зміни в анкету не вносили два роки.
- Перша дружина на мене кричала: "Кидай роботу. Ти там п'єш-гуляєш". А я був директором ресторану. 1990-ті надворі, як таке місце покинеш? Ну, вона й пішла. Із другою жив у цивільному шлюбі. Дуже любив, усе готов був зробить. Але там її мама працювала протів мене, і вона знайшла собі мальчіка. Я живу зі своєю мамою. Два роки сам, так тоскно, бува, стає. Друг ткнув газету під носа, і я пішов в агенцію. Зустрічався з чотирма. Одна сказала, що старий для неї, друга - товста була, третя - бабушка стара, четверта - скучна художниця. Я їм по соку купив, та й не дзвонив більше.
Коли ввечері підвозить до вокзалу, розганяється до страшної швидкості.
- Не боїсь - у мене є корочка, від усіх відмажемося, - заспокоює.
Попри веселу вдачу і певну безпардонність, відчувається, що він налаштований на серйозні стосунки. Каже, що не проти завести дитину. Наступні кілька днів завалює есемесками із сердечками, ангелами й кошенятами. Бажає приємного дня, гарного настрою, називає бусінкою. Обов'язково двічі на день телефонує. Я прошу не гнати коней, але Віктор не слухає. Зрештою його нав'язливість набридає, і я з ним прощаюся.
Ще до двох кандидатів зі списку не можу додзвонитися. Мабуть, змінили номери.
Через місяць за каталогом в агенції хтось вибрав мене. Телефонує 49-річний Олег:
- Вы - журналист, я - переводчик, - каже. - Я вам понравлюсь: привлекательный, високий, у меня две квартиры в Киеве и мама в Англии дом на меня отписала.
На зустріч Олег спізнюється на 10 хвилин. Худощавий, доглянутий, із залисинами. Приносить букетик троянд.
- Будем пить кофе или вы голодная?
- Голодна, - чому я маю брехати.
Заходимо в заклад швидкого харчування.
- Устроит или в ресторан вести, с официантом?
- Годиться.
Кавалер вибирає дієтичні страви - має виразку шлунку. Годин зо 2 розповідає про себе - годину про любов до англійської мови, ще годину - про жінок у його житті. Найпалкіший роман пережив із дамою, яка мала сина. Але хлопчик виявився балуваний, і закохані розійшлися. Друга жінка допомогла забути першу, стала другом. Варила обіди в холостяцькій квартирі й прасувала сорочки. Зрештою він так до неї звик, що одружився. Народилася донька. Але й ця дружина виявилася не такою - вимагала, щоб приписав доньку в себе.
- А у нее своя квартира. Еще две бабушки в Киеве, которые отпишут жилье. Она только и замуж вышла из-за квартиры.
Далі Олег розповідає, що попри любов до англійської почувається самотнім. Тому й знайшов агенцію. Я - шоста, з ким він зустрічається. Всі були класні й вродливі, але... Та багата - значить вимоглива, інша з двома дітьми - значить не зможе приділяти йому увагу, третя - селючка.
Я встаю, щоб попрощатися, бо маю ще зустріч, і Олег наче отямився - питає, якого ж чоловіка шукаю. Кажу, що головне - іскра, яка має проскочити між людьми.
- Я відчуваю ці іскру, - одразу каже. - Давай не дамо їй згаснути. Залишайся в мене.
Після 20-хвилинної зустрічі з колегою спускаюся в метро, як раптом телефонує Олег:
- Ти вибач, але я спостерігав за тобою здалеку. Може таки лишишся?
Я приголомшена. Наступного дня відсилаю есемеску, що нічого в нас не вийде.
За півтора місяця пошуків сімейного щастя вирішую зав'язувати. Емоційно виснажилася. На чоловіків не можу дивитися. Коли наступного дня телефонує ще один клієнт агенції, чиновник Михайло, і розказує, що він мене не розчарує, відповідаю: їду в тривале відрядження.
"Як погоджується, то хватай його й поїхали"
Раз на місяць в одному з київських кафе Галина Олімпіївна влаштовує вечори знайомств "Кому за 30". На них можуть приходити не лише клієнти агенції.
Плачу при вході 100 гривень і йду за офіціанткою до столу. На шість осіб приносять по пляшці вина, горілки, лимонаду, по два пиріжки, два бутерброди з шинкою й тістечку. За моїм столом дві подружки передпенсійного віку, ще двоє жінок під 40 і чоловік, схожий на підстаркуватого соліста рок-гурту. У нього розпатлане довге волосся і розхристана сорочка, через яку видніються сиві волохаті груди.
Посеред зали кафе під пісні 1990-х танцює до півсотні чоловік. Решта сидять за столиками. Відсотків 80 відвідувачів - жінки, більшість - від 40 до 60 років. Деякі в міні-спідницях, із глибоким декольте. Чоловіки - сиві й лисі - сидять по одному-двоє за столиками.
Підстаркуватий музикант підсовує стілець ближче до мене.
- Вы знаете, половинку можна искать 300 лет, - перекрикує музику. - Главное - чтобы люди подходили друг к другу сексуально и характерами. В наше время пошли жуткие характеры. Я тут впервые. Живу без жены. Пошла на базар и не вернулась. Спилась. Все женщины одинаковые - гонятся за кошельком.
Алік, так звати кавалера, справді колишній музикант. Роздає всім диски зі своїми піснями. Розказує, що він - ясновидець. Як доказ дістає ксерокопію ощадної книжки кінця 1987 року.
- Видите - успел снять деньги, не пропали.
Через кожні пару хвилин на танцполі оголошують білий танець. Запрошую 40-річного лисуватого Івана.
- Ніколи не був одружений, - розповідає. - Кілька разів хотів, але одна наречена в Ізраїль утекла, інша перед весіллям покинула. Я жінок ділю на два типи: з якими хочеться переспати одразу та інших. Із першими можуть виникнути і стосунки, а з другими - ніколи. Я тут недалеко живу, може прогуляємось? Я вмію готувати.
Кажу, що піду до нього за умови, якщо спокусить мою сусідку за столом. Він запрошує її танцювати. Потім зізнається в невдачі:
- Важку артилерію застосував - заміж кликав. Блін, даже не знаю, як її звать.
- Тут нема чоловіка, який міг би мене зацікавити, - каже одна з моїх сусідок за столом. - Такі сюди не ходять. У мене був дуже хороший чоловік і знайти кращого навряд чи вдасться. Сюди прийшла, бо подруга зробила такий подарунок на день народження. Боже, Боже, ніхто не вміє танцювати вальс.
За 3 години жінка йде разом із подругою.
Тим часом вечір у розпалі. Іван танцює з усіма жінками підряд. Поряд із ним - наймолодший чоловік вечора - йому років 35. На кожен танець запрошує нову жінку і, танцюючи, встигає підморгувати іншим. Двоє жінок підійшли запросити одного чоловіка, і доки той вагається, яку вибрати, пані в міні-спідниці хапає за кучері молодшу суперницю.
П'яний Іван просить мій номер телефону. Кажу, що збігаю на секунду в туалет і повернуся. У туалеті розмовляють двоє:
- Як погоджується, то хватай його й поїхали.
Я біжу до виходу.
3 
1
Коментарі
1