"Мама говорила телефоном із рятувальниками, поки не сіла батарейка. Ми добу тут чекали. І ось дізналися, що знайшли її тіло"

Як Київ живе після російських ракетних обстрілів

Уранці 10 жовтня у столичному Шевченківському районі прогриміли три вибухи. Одна російська ракета влучила біля сходів до пам'ятника Магдебурзькому праву, друга впала на перетині вулиці Володимирської та бульвару Тараса Шевченка, третя вибухнула на дитячому майданчику в парку імені Тараса Шевченка. За кілька хвилин російська окупаційна армія завдала ракетного удару по військовій частині у Святошинському районі міста. Того дня в Києві руйнувань зазнали 45 житлових будинків, п'ять об'єктів критичної інфраструктури, шість освітніх закладів, п'ять медзакладів і дві адміністративні будівлі. Постраждали 47 людей. П'ятеро загинули.

 

17 жовтня, через тиждень, ворог запустив у бік столиці 28 дронів-камікадзе Shahed-136. Більшість безпілотників знищила протиповітряна оборона Збройних сил України. Проте чотири з них вибухнули в Шевченківському районі Києва. Три влучили в об'єкти критичної інфраструктури, один – у житловий будинок на вулиці Жилянській. Мертвими з-під завалів дістали п'ятьох людей. 18 людей вдалося врятувати

18 жовтня. Другий день після атаки дронів-­камікадзе на Київ. Квартал на вулиці Жилянській, де сталося влучання в будинок, огороджено стрічками, поліція не пускає нікого до місця катастрофи, крім людей, які показують документи з реєстрацією.

Дрон зруйнував старовинний чотириповерховий будинок, що притулився до елітного житлового комплексу з висотками. Ріг будівлі вигризений до самого нутра, там усе обвалено. Бокова частина дому дивом збереглася, там цілі навіть шибки, зелений плющ, що обплів фасад, недоречно гарний на тлі руйнацій. Добу зі спецтехнікою тут працюють рятувальники, розбирають завали. Учора дістали чотирьох загиблих, серед яких вагітна на шостому місяці та її чоловік, сьогодні вранці – літню жінку.

Серед заплаканих людей на протилежному боці вулиці висока чорнява жінка у червоній куртці прикурює цигарку. Під ногами хрускотить скло з вибитих вікон. Жінку постійно смикають іноземні телевізійники для інтерв'ю. Це її матір знайшли недавно рятувальники. Та стала п'ятою жертвою удару по цьому будинку.

– Мамі було 72, але ніхто не давав її років. Енергійна, активна, молода. Вона жила з моїм 32-річним сином. То всі думали, що він її син, – розповідає Олена Мазур. – Уранці я збиралася на роботу, ми живемо з чоловіком на Оболоні, коли почула про вибухи. Одразу зателефонувала мамі, вона каже, що її завалило: "Роби щось". Ми не гаяли часу, помчали сюди, всі служби обдзвонили.

Виявилося, що син Олени перед вибухом вийшов у магазин, це і врятувало його життя. Високий, у чорній шапці підходить до матері. Очі повні сліз. Розгублений, погано розуміє, що відбувається навколо. Психологиня із ДСНС бере його за руку, щось каже заспокійливим тоном.

– Мама спілкувалася телефоном із рятувальниками й сусідкою, поки не сіла батарейка. Ми розуміли, де вона, малювали план квартири. Вона була біля пралки в кухні, це близько біля вуличної стіни, – Олена показує в бік квартири, але годі зрозуміти, де там що. Меблі, стіни, вікна, двері перемішані в друзки. – Мабуть, не було можливості почати розбирати завали з того місця. – Ми добу тут чекали, коли її знайдуть, обдзвонили всі лікарні, шукали серед зник­лих безвісти – а раптом її раніше туди відвезли. І ось-ось дізналися, що знайшли її тіло. Не змогли врятувати. Мене не пустили подивитися, але ми зрозуміли, що то вона. Куди її забрали, ще не знаємо, що буде далі – теж. Дивно, але тут, на цьому місці, почуваюся спокійно, не хочу звідси йти. А в себе вдома не можу перебувати.

Знайомий Олени Мазур каже, що покійну звали Антоніна. Вона працювала бухгалтеркою.

 

– Добре, хоч тіло є, бо буває, що від людини нічого не лишається або фарш. І чому саме сюди прилетіло? Чому саме цей будинок? Він же найстаріший, найменший. Чотири поверхи, а поряд он більш як 30, і все в них ціле.

З Оленою і її сином продовжує працювати психологиня, 28-річна Іванна Давиденко. Її кучеряве волосся зібране у хвостик. Вона коментує ситуацію зважено, не кажучи жодних подробиць про катастрофу чи жертв.

– Психологи завжди виїжджають на всі надзвичайні ситуації – обвал будинків, аварії, пожежі, масштабні евакуації. А після 24 лютого додалися ще прильоти й вибухи. Працюємо і з потерпілими, і з родичами загиблих. Немає значення: біда сталася до війни чи після. Людина часто втрачає все, і емоції її відповідні. Реакції в усіх різні – ступор, паніка, агресія, тривожність. Наше завдання – врівноважити, повернути людину в "тут і зараз", бо може випадати з реальності.

У сусідніх будинках уздовж вулиці склять вікна, у багатьох вони затягнуті плівкою. Це сліди від прильотів 10 жовтня. На розі розташована теплоелектроцентраль Південно-Західної залізниці, куди цілить ворог.

– Ця котельня працює на весь Шевченківський район. Тепло дає, гарячу воду, – каже сивий чоловік зі стрижкою їжаком. Разом із другом – теж поважного віку – вони вирішили не пускати перехожих до місця аварії, добровільно допомагаючи поліції. – Я поруч живу, метрів 400. Чув, як торохкотіли ці дрони над головою. Той убивця лупитиме й далі по цьому місцю, – розмірковує. – Влучатимуть у будинки, ясно що. Тут онуки мої поряд, просив переїхати – ні в яку. Серце за них болить. Ну хоч на парковку стали ходити ночувати.

– Нема нормальних росіян, – додає його друг. – І ніколи не було. У мене на роботі є співробітниця-­кацапка. Коли перед війною ми всі разом Путіна лаяли, заступалася. Очі кров'ю наливалися: "Что вам Путин плохого сделал? Как обостретесь, так Путин виноват!" Я тепер їй кажу: "Ну, що, Іра?! Чого ж ти своїх кацепенят до Польщі вивезла, а не до Саратова, до матері? Путін ні прі чьом?" – "Я такого не говорила", – чоловік розмахує руками. На нього озираються перехожі. – Я в Росії служив, то вони на мене: "Мы псковские, а ты хахол". То ми з хлопцями зібрались і як всипали їм!

Навпроти ТЕЦ – продуктовий магазин. Вікна забиті фанерою, але є напис "Ми працюємо". Продавчині в один голос кажуть, що звільнятися не будуть, хоча покупців і поменшало.

– Люди тікають, кому є куди. А ми віримо в ЗСУ, не боїмося, ненавидимо сусіда, який аж ніяк не братський. Усе чули: і дрони, й вибухи, й автоматні черги. Ховаємось у кімнатці, що на інший бік виходить.

На дитячому майданчику в парку Шевченка будівельники засипають вирву від вибуху 10 жовтня. Гуде техніка. Майданчик переповнений дитячим сміхом. Матері гріються на сонці, доки малеча гуляє. Надворі плюс 20. Багато перехожих, працюють кафе, бігають по доріжках спортсмени, хтось вигулює пса.

– Що вже боятися? – каже 25-річна Оксана Литвинова. Витирає сину підборіддя від крему з тістечка. – Хто боїться, хай тікає з України. У нас садочок був на Жилянській, там зруйноване укриття, то перевели сина в інший, але теж неподалік, – сміється. – А що робити, як живеш у центрі? Як тривога – то ховаємося, оце все, що можемо зробити.

 

Киянка, 64-річна Наталія Ярошенко, сидить на лавці обличчям до Музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, їсть булочку. Комунальники змітають уламки на даху будівлі. У ній та сусідніх будинках деякі вікна забиті фанерою.

– Головою розумію, що тут страшно, але погода робить дива. Серцем хотілося прийти в улюблене місце. Я живу за Бессарабкою, а тут – подруга, – показує на старовинний будинок зі скульптурами. – Коли було влучання в дитячий майданчик, а дім якраз навпроти – в неї вибило вікно, люстра впала, меблі, посуд. Але подруга – за кордоном, не бачила. Як повернеться, допоможу поприбирати. Але поки що її не дуже тягне приїжджати.

Наталія розповідає, що мешкає в будинку, зведеному в часи холодної війни, тому там є бомбосховище з двома виходами, вентиляція. Обговорюємо влучання в об'єкти інфраструктури на лівому березі, внаслідок яких житловий масив Троєщина залишився без світла й води.

– Росіяни багато дронів накупили, зграями запускатимуть. Але сподіваюся, що наші хлопці почнуть їх збивати. У них є хороші ідеї, – каже, – якщо зіпсувати радіохвилі, дрон стає сліпий, не знає, куди летіти. Може навіть на свою базу повернутися.

Доки розмовляємо, в мережі з'являються новини, що на Троєщині дали воду і є світло.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×