Лист, який повернувся до авторки через 52 роки

"Милая Оля! Какая ты стала чудная. Ты уже такая большая, как твой папа. Волосы у тебя большие. У меня сейчас волосы малые, да очень кучерявые. Вылезли совсемь, а теперь малые", – йдеться в листі, який на початку 1917-го відправила подрузі Поліна Гапонюк. Родом із села Уховецьк – тепер це Ковельський район Волинської області.

– Поліна Гапонюк – моя бабця, – розповідає лучанка Ольга Гармидер, 57 років. Зберігає цей лист удома. – На той час їй було 17 років. Наймолодша з чотирьох доньок у сім'ї. Батько помер від застуди, після того як помився в лазні. Поліну вдочерив хрещений батько Йосип Гапонюк, офіцер російської армії. Служив у Сосновці біля кордону з Австро-Угорською імперією – тепер це територія Польщі. Там вступила до гімназії. Після початку Першої світової війни родина перебралася до Астрахані. Перехворіла на тиф, через це випало волосся. Її гімназійна подруга Ольга перебувала в Рівному.

Очевидно, листа писала в Києві, коли поверталися додому. Долучила фото, на якому зображена з прийомною матір'ю Ксенією. У Поліни коротке кучеряве волосся.

"Ты пишешь, чтобы я к тебе приехала, – оповідає. – Я бы очень рада к тебе приехать заниматься, да в том беда, что теперь очень все дорого. Так что если бы поступать в гимназию, так нада покупать книги, а также и тетради. И платье иметь форменное, и ботинки нада. У нас нет столько денег, а только лишь хватило на пропитанье. Хотя бы нам один раз увидется с тобой, когда эта война кончится? Наверно, мы не дождем конца этой войны".

Після війни Гапонюки оселилися в Уховецьку. Йосип побудував хату. Вважав себе українцем, у їхньому помешканні збиралася сільська "Просвіта". Під час Другої світової, коли територію контролювали нацисти, працював у сільській управі. По війні його арештували. В тюрмі відбили нирки, там і помер.

– Бабця вийшла заміж за Андрія Тетерука, племінника свого прийомного батька, – продовжує Ольга Гармидер. – Той працював столяром, вона займалася господаркою. Виховали п'ятьох дітей, зокрема мою маму. З гімназійною подругою Олею вони побачилися тільки раз – 1969-го. Та запросила Поліну до Рівного. Тоді й віддала їй листа, написаного 52 роки тому.