За 60 днів киянка Власта Підпала з двома друзями об'їхали Китай на велосипедах. На подорож витратила 430 доларів
Я мало спілкувалася з місцевими - переважну кількість часу ми перебували в дорозі. Англійською майже ніхто не володіє. Довелося вивчити декілька слів китайською: "привіт", "дякую" і "вода" - на більше не спромоглися. Останнє найважливіше, бо мандрувати пустелею без води - рівнозначно смерті. А так із людьми спілкувалися жестами. Хоча вони були глибоко переконані, що навіть без розуміння розмовної мови ми неодмінно мусимо читати ієрогліфи. Беруть папірець, списують його значками та дивляться так привітно, мовляв, "ну що, тепер зрозуміло?"
Значення жестів цілком відрізняються від європейських. У деяких провінціях кивок головою означає "ні". Якось до мене причепилися водії. Довго не могла зрозуміти, чого хочуть. А вони стискають два вказівних пальця та труть один об другий. Виявляється, цікавились, чи є в мене чоловік.
Китайці дуже делікатні. Намагаєшся щось запитати в перехожого, він обов'язково зупиниться, потім почне питати в інших. Через кілька хвилин тебе оточує натовп охочих допомогти. Хтось фотографується. Те, що ми мандрували на велосипедах, викликало захоплення.
Зазвичай міські дороги мають шість смуг, а обабіч по дві-три велодоріжки. Вони є навіть на трасах через пустелю. У великих містах велосипедний трафік подекуди переважає автомобільний. Причому їздять хаотично - лівостороннього чи правостороннього руху для велосипедистів немає. Через це в Пекіні потрапила в аварію. Прямо на мене виїхала якась старенька з тачкою. Мій "кінь" хороший, американський, а в неї - мотлох, погнулися обидва колеса.
Якось потрапили до закритої військової провінції. У жодному туристичному довідникові не зустрічала інформації про її існування. Мабуть, тут розташовані полігони, де відбуваються військові випробування. Бачили безліч техніки, вантажівок, танків. Удалині бовваніла споруда, подібна до космодрому.
У першому ж місті до нас підійшли поліцейські й сказали, щоб забиралися звідси. В іншому знову причепилися: затримали прямо на ринку, забрали паспорти, відвезли до відділку.
У мене почалася паніка. Потрапити до китайської тюрми - означає сісти всерйоз і надовго. Телефоную знайомим правозахисникам. Слава Богу, знайшлася якась жінка-поліцейський, яка сяк-так знає англійську. Каже: "Ви повинні негайно залишити провінцію. Вирушити на поїзді". Зрештою нам вдалося поїхати на своїх велосипедах. Поліція постійно стежила за нами. А коли до кордону залишалися 100 кілометрів, нас зупинили військові. Дуже грубо поводилися. Хотіли забрати фотоапарати, але все обійшлося.
Клімат у Китаї у кожному регіоні різний - країна ж велика. За декілька сотень кілометрів до Пекіна є Велика Китайська западина. Там завжди сиро, наче в хмару потрапляєш. Їду на велосипеді та відчуваю, що сльози течуть. Потім руки вкриваються росою, волосся мокріє. Через 10 хвилин речі викручувати можна. А в пустелі потрапили в піщану бурю. Пересувалися по три кілометри за годину. Очі запорошені, води мало. Виручило те, що місцеві викидають недопиті пляшки прямо з вікон машин. Підбирали їх і вмивалися.
Їду й відчуваю, що сльози течуть. Потім руки вкриваються росою, волосся мокре. Через десять хвилин речі викручувати можна
Спеціально для іноземців китайці беруть собі друге ім'я, подібне європейському. Щоб нам зрозуміліше було. Одна дівчинка допомагала нам полагодити колесо. Представилась як Ріккі. Взяла це ім'я, бо любить Ріккі Мартіна.
Під'їжджаємо на заправку - з голови до ніг у пилюці, просимо вмитися. А вони як умиваються? Беруть миску, наливають окріп, опускають туди рушник і цим розпашілим шматком тканини витирають обличчя. Жителі маленьких міст умиваються й чистять зуби тільки на подвір'ї.
Викидають багато продуктів - у сільському господарстві перевиробництво. Якось на трасі знайшли величезну купу спілих динь, об'їлися.
Побачила фіолетові фрукти. Підходжу ближче, а то звичайний яблуневий сад. Кожне яблучко загорнене в поліетиленовий пакетик. Так борються зі шкідниками - експлуатувати селян вигідніше, ніж обробляти дерева хімією. Яблука виявилися смачними.
Котів бачила всього декілька разів. Пізніше прочитала, що їх виловлюють прямо на вулиці й навіть викрадають із дворів - для ресторанів. Там є страва "дракон" - із м'ясом котів, собак та змій. Не куштувала, бо вегетаріанка.
Собак багато в Тибеті. Великі, пухнасті, схожі на ведмедів. І дуже злі. Охороняють стада яків. Проїжджаючи повз пасовиська, краще не затримуватися. На нас ці пси накидалися і не раз.
Страшно через тунель їхати. Півтора кілометра тягнеться, а освітлення немає.
Буддійські паломники масово йдуть до Тибету із Бурятії, Монголії, Індокитаю... Рухаються з ритуалом. Спершу опускаються навколішки, потім виставляють руки, лягають на живіт, підтягують ноги - повзуть, як гусінь. Дорогою до Тибету для паломників облаштовані спеціальні печери й будиночки. Там є трохи їжі, буддійські вівтарі.
Поліцейських на вулицях мало. Жінки - рівно половина особового складу. А військові носять кеди
Юродивих у Китаї сприймають, як норму. На стихійному ринку бачила такого. Йде чоловік, абсолютно голий, із дуже розпухлими геніталіями. Щось вигукує. А на нього ніхто уваги не звертає. Навіть поліція не реагує.
Поліцейських на вулицях мало. Жінки - рівно половина особового складу. А військові носять кеди.
Усе десь у чотири рази дешевше, ніж в Україні. Брала в поїздку 500 доларів, із них до Києва привезла 70.
McDonald's немає. Мало продається і кока-коли, але багато пепсі. Супермаркети переважно французькі. На прилавках багато чаю, а кавою майже не торгують. Є тільки розчинна - несмачна.
Будь-яке велике китайське місто не відрізниш від європейського. Хмарочоси, офісні центри, реклама. Жителі модно одягнені, шопінг. Можна зустріти субкультурну молодь - і емо, і панків, кого завгодно. У парках люди займаються ушу. Магазини рекламують себе за допомогою колонок і мегафонів, тому на вулицях постійно лунає гамір. А селяни працюють день і ніч, живуть дуже бідно, вдягаються в роби.
Квартири дуже подібні до європейських - окрім розеток. Євророзетки є на заправках - там місцеві підзаряджають електромопеди.
На вулицях багато людей, ти весь час у натовпі. Немає п'яних. Тільки одного разу в Тибеті до нас якийсь алкаш чіплявся.
2 
1
Коментарі