"Досі сниться, що я – бідний. І що треба починати все з нуля"

Українці готові платити за ресторани й розваги. А за освіту, медицину, паркування – ні

З вікон 16-го поверху бізнес-центру IQ у середмісті столиці відкривається панорама на Києво-Печерську лавру, Батьківщину-Мати і лівий берег Дніпра. Тут розташований офіс будівельної компанії KAN Development. Її засновник Ігор Ніконов – у піджаку і джинсах. Тисне руку. Сідаємо за стіл у його кабінеті. На протилежній від вікон стіні – велика карта столиці. Біля робочого столу – синтезатор, електрогітари, динаміки.

– Граю на фортепіано, гітарі. Створили на роботі ансамбль. На корпоративи обов'язково готуємо кілька номерів, – каже Ігор Володимирович. – Буду російською, добре?

11 червня відзначили річницю безвізового режиму. Що він змінив для України?

– Людина не переживає приниження, які проходила під час оформлення візи. Напевно, це підняло самооцінку українця. З іншого боку, збільшився відтік робочої сили. А це – серйозна проблема для держави. Вона повинна зрівняти зарплати наших працівників із тими, що в Польщі. Їдуть не ледарі. А найактивніші у своїх галузях – робітники, селяни, айтішники. Забирають сім'ї, асимілюються.

Більшість там лишається на нижчих ролях, ніж мали на батьківщині.

– За кордоном вони не займатимуть керівні посади. І на цьому нам треба грати. Якщо в нас робітники отримуватимуть 600–700 доларів, малоймовірно, що поїдуть. Нехай у Польщі їм запропонують тисячу. Але тут вони – у своїй країні.

Кращих робітників за українців немає. Я їжджу світом, дивлюся, як працюють китайці, турки. Наші – професійніші та відповідальніші. Особливо будівельники із Західної України. Їхні бригади славилися ще в Радянському Союзі.

 

Ви рік жили в Сполучених Штатах Америки. Чому повернулися?

– Не моя це тема – жити на пасивний дохід. Прагну створювати. За кордоном треба бути генієм, аби пробитися. Потрібні знайомства, зв'язки. В Америці вони ще сильніше впливають, ніж у нас.

В Україні де найбільші перспективи?

– Безкінечні – у сільському господарстві. Переробка взагалі не розвинута. А маємо випускати кінцеву продукцію для всього світу. Є чудові умови для вирощування овочів – величезні поливні землі, яких немає в Європі.

У чому ще Україна може бути конкуренто­здатною?

– Досі є індустріальний потенціал – завод Антонова, танкові підприємства. Маємо хороших інженерів і базу фахівців у Київському політехнічному ­інституті. Нам потрібна індустріалізація. Ми близько до Європи. У нас шикарна мережа залізничних доріг. Є всі підстави, щоб сюди хотіли переносити виробництво.

За якими професіями майбутнє?

– Лікар, біотехнолог, фармаколог. На висоті буде все, пов'язане зі здоров'ям. ІТ недовго буде престижним. Big Data знизить значимість професії. Система працюватиме автоматично.

Думаю, добре зароблятимуть інженери. Cьогодні їх дуже бракує.

Сподіваюся, реальний ринок економіки матиме попит. Бо зараз, на жаль, ті, хто торгує акціями компаній, отримують більше, ніж люди, які ці підприємства створюють.

Ви живете в Києві понад 30 років. 18 – працюєте на будівельному ринку. Як змінилося місто за цей час?

– Було реалізовано багато бездарних будівельних проектів. Наприклад, Троєщина: пустир, дім, пустир, дім, усередині – квартальне місце типу будинку побуту і знову пустир.

Усе повинно бути компактніше: садки, школи, інфраструктура. Потрібні робочі місця. Коли людина вийшла з дому в капцях і пішла на роботу. Так живуть за кордоном. Я об'їздив півсвіту і був вражений, коли таке побачив.

Це ж мрія багатьох – не користуватися автомобілем. Як тільки перестаєш сідати за кермо – твоє життя змінюється. Людина витрачає на машину дві години щодня. За 70 років життя – майже десятиліття проводить у автівці.

Із хороших змін у Києві – поява бізнес-центрів. Іноземці охають. З'явилися цивілізовані торговельні центри.

Думаю, за торгівлею – майбутнє. Повинні бути місця отримання емоцій. Хоча є небезпека, що люди дедалі більше купуватимуть через інтернет. Сидітимуть вдома в окулярах і створюватимуть для себе іншу реальність.

Що мрієте побудувати в Києві?

– Цікаво звести хмарочос на 50 поверхів і вище. Маю проект. Розумію, що можу це зробити зі своїми інженерами. Однак зараз немає економічного сенсу – це надто затратно.

Київське архітектурне обличчя – це тільки історична центральна частина міста?

– Там є проблеми. Чимало будівель, наприклад, доми Мурашка, Сікорського – зруйновані. Грошей на реконструкцію в держави немає. Інвестору закони дозволяють купити і реконструювати будівлю, відтворити історичний зовнішній вигляд. Однак законом не передбачено, що її можна пристосувати до сучасних умов.

Багато років тому був у Санкт-Петербурзі. У них теж закон забороняв перебудовувати історичні споруди. Після ресторану довелося підійматися сходами на шостий поверх. Язик був на плечі. Власнику не дозволили поставити ліфт. Потім у Росії змінили закони. На Невському проспекті два будинки знесли і побудували нові, які зовні повністю відтворили знесені. А всередині є паркінг, ліфти, технічні приміщення, кондиціонери.

Розвалюється дім Сікорського (на вулиці Ярославів Вал, 15б. – Країна). Ну продайте його. Купа інвесторів із задоволенням вклали б гроші. Однак вони не хочуть відбудовувати мертве. Те, що неможливо зоробити комфортним.

У багатьох старовинних будинках Франції живуть сім'ї, підтримують їх. Дві години на день зобов'язані показувати туристам замки як музеї.

Наш історичний центр змінився б, якби ввели такі правила.

Кажуть, забудовники платять величезні хабарі за дозволи державних структур. Якби не мусили – квадратний метр житла коштував би значно дешевше?

– Це неправда. Такі суми вплинули б на ціну. Сьогодні вартість житла визначає велика кількість забудовників. Багатьох із них не мало б бути на ринку. Вони створюють не середовище, а бетонні коробки, які продають за низькою ціною.

Як розвантажити транспортну систему столиці?

– Чекаю, коли набуде чинності закон про паркування. У Москві, коли заборонили парковку на проїжджій частині, швидко виправили ситуацію з заторами. Нам потрібно вивільнити смуги для проїзду громадського транспорту.

Є проблема великої кількості автомобілів. Народ стає заможнішим. Машина перестала бути розкішшю.

Залізничне кільце для електрички в Києві могло частково вирішити питання. На нього потрібно близько 100 мільйонів доларів, яких у держави немає. Добудувати Подільський міст, пустити по ньому метро.

Всі розповідають – от спочатку треба побудувати паркінги. Так не буває. Спочатку бізнесу має бути вигідно це ­робити. Сьогодні паркінги стоять порожні. Тому що люди не звикли за це платити. Я – так само. Ми готові віддавати гроші за ресторани і розваги. А от за медицину, паркінг, освіту – не хочемо.

– Так. У багатьох є значні заощадження. І на рахунках, і в матрацах. Називають цифру – понад 100 мільярдів доларів.

Із середнього класу треба робити інвесторів. Їх справді багато. Бачимо ж, скільки українців відпочивають у Туреччині. Подивіться статистику, як росте обіг українських аеропортів – скільки літають за кордон. Це недешеве задоволення, навіть якщо квиток коштує 50 євро. Люди мають гроші, готові їх витрачати.

Як спонукати їх вкладати в щось корисне?

– Сказати: "Вас не переслідуватимуть за гроші, які сьогодні задекларуєте". Це пройшли всі країни. Зараз це актуально в Україні.

Їхні гроші на державу не працюють. Скажи їм: сплатіть податки. Не сплатять. Менталітет такий. Це зроблять відсотків п'ять. А реформи без грошей неефективні. У пострадянських країнах їх потрібно впроваджувати швидко. Будь-яка розтягнута реформа дає популістам змогу її угробити. Потрібні гроші, цільово вкладені в інфраструктурні чи великі індустріальні проекти.

Днями ухвалили закон про Антикорупційний суд. Що це змінить?

– Подивимося. Дитина повинна вирости.

Ви стежите за Кубком світу з футболу? Були заклики бойкотувати його, бо проходить у Росії.

– Я футбол люблю. У Росію і так мало хто їде. Не знаю жодного знайомого, хто збирався б туди на турнір. Але по телевізору подивитися можна.

"Пряму лінію" Путіна бачили? Укотре прозвучали антиукраїнські заяви. На що звернули увагу в його словах чи жестах?

– Бачив частину програми. Мені шкода росіян. Совок конкретний. Дуже відстали від решти світу.

2013 року був на економічному форумі в Санкт-Петербурзі. Ще тоді зрозумів: у нас є всі шанси економічно обігнати Росію. У них держава контролює весь бізнес, не дає жодного стимулу працювати і заробляти. Забудовники з Новосибірська розказували: земля вся – у влади, вона видає готовий девелоперський проект. І ти заробиш максимум 10 відсотків.

Чому більше не хочете займатися політикою?

– У будь-якій діяльності для мене важливий результат. У політиці він не залежить від однієї людини. Хіба якщо ти глава держави. А коли шансу стати президентом немає, то нічого туди й лізти.

Тут у мене є результат, я його бачу і можу помацати. У політиці ж 95 відсотків часу витрачаєш на безглузді дебати.

Свою зарплату на посаді першого заступника мера Києва ви перераховували на благодійність. Що саме підтримували фінансово?

– Та що там тієї зарплати – 9 тисяч гривень. У дитбудинок віддавав.

У вас 10 дітей. Як їх виховуєте?

– Перше правило – дитина має бути зайнята 24 години на добу. Не залишати їй часу валяти дурня.

Друге – важливо мати хороші стосунки. Не можна підживлювати негативні емоції. У нас старші стежать за молодшими, молодших люблять усі.

Також потрібно давати дитині освіту. Щоб у 30 років не дорікнула, що чогось не навчилася, бо я не підштовхнув.

Потрібна хороша саме шкільна освіта. Університет – то вже їхній вибір. А от до того не можна розслаблятися. Ми з дружиною закінчуємо будувати велику школу, яка має розвивати дитину різнобічно. Необхідно зрозуміти, до чого має схильність, які в неї здібності. І дати свободу в середовищі, де є змагальність. Де людина відчуває, що круто бути розумним, а не дурнем. У західних хороших школах це культивується. Там навчають дітей бути лідером, вміти захопити інших своєю ідеєю і довести її до кінця. Треба давати вудку, а не рибу.

Половина моїх дітей вчаться в Лондоні. У молодості думав, що наша університетська освіта – найкраща. Потім зрозумів, що це не так. Хіба що КПІ тримає марку.

Ваші діти належать до "золотої молоді"?

– Терпіти не можу мажорства. Всі знають, що то не твої гроші, що ж ти випендрюєшся? Коли сам заробив – інша справа. У моїх дітей адекватне ставлення до грошей.

Ви їх обмежуєте в гаджетах?

– Забороняю чати. Кажу: "Хочеш поговорити з людиною – подзвони, 5 хвилин поспілкуйся і далі роби щось інше. А так сидиш перед екраном весь день і не можеш зосередитись ні на чому".

Жива розмова важливіша. Через девайси люди стають сором'язливими. У месенжері він – Цицерон, а при зустрічі двох слів не зв'яже.

Який вигляд має ваш дім?

– Маємо будинок у Конча-Заспі. Шість спалень. Кімнат на всіх не вистачає. Побудував його 1998 року. Тричі ремонтував, екологічно покращував. Якщо будуєш для інших, дім має бути принаймні ергономічним, екологічно чистим і зручним.

Пригадайте ваші три найризикованіші вчинки.

– Із парашутом стрибав років у 30. Летів-летів, мені знизу кричали, що треба ноги разом звести. А я забув. Занурювався на метрів 50.

У роботі я не ризиковий. Ніколи не вкладаю багато в один проект. Адже просто так гроші не даються.

Як заробили перші великі кошти?

– Торгівлею. На початку 1990-х усі щось продавали – техніку, комп'ютери. Експортували багато в Росію.

Я людина ощадна. Маю чимало друзів, які щойно заробили, відразу купили Mersedes. І в них весь час грошей немає. Всі погано закінчили – зубожінням і проблемами.

На початку 1990-х як заробляли? Брали кредит на мільйон доларів у купонах, міняли на долари. Чекали три місяці – 20 тисячами розрахувалися з банком у купонах, а 980 тисяч клали в кишеню. І вважали себе крутими бізнесменами.

Маєте страхи?

– Досі сниться, що я – бідний. І що треба починати все з нуля. Прокидаюся і думаю: звідки це?

×