Про що говорять під час оформлення закордонних паспортів
Державне підприємство "Документ" на столичному бульварі Тараса Шевченка відкривається о 9:00. У вівторок у черзі чекають 16 людей. Ще стільки ж оформляють документи біля стійок. На екрані висвічується №27. Жінка у шкірянці звільняє місце на пуфику біля вікна й іде з документами на закордонний паспорт. На її місце примощуються дівчина у червоній кофтині й вусань у малиновій сорочці.
– А як зараз Сергій? – запитує дівчина.
– Усе без змін. 26 місяців сидить у полоні. Востаннє жінка говорила з ним у серпні. В лютому Савченко привезла від нього листа з колонії. Пише, що голодний, просить вислати передачу. А нема через кого. Людина, яка возила передачі, тепер не в'їзна у ДНР.
– Є шанси, що до Пасхи його відпустять?
– Та вже третій рік живемо надією від Різдва до Великодня. Жінка з сестрою їздять на мітинги, пікетують, голодують, але ніхто нічого не робить. Їм кажуть: "Ваш Сергій – важлива персона. Його на простих солдатів міняти не хочуть". Зараз шукають, ким передати йому ліки. Має контузію і рану на потилиці."
– Сидить у Донецькому СІЗО?
– Нє, вже в Макіївці, у колонії суворого режиму.
Блондинка у фіолетовій шкіряній спідниці стоїть у черзі. У руках тримає соболину шубу.
– Жарко сегодня. Что-то я не рассчитала, – каже до жінки в шкірянці з білим iPhone у руках.
– Ну, и когда ты улетаешь?
– Как только визу получу. Отсюда возьму такси и поеду в посольство.
– А чего так спешишь? Ты на прощание все равно не успеешь.
– Некому прах Оксаны привезти в Украину.
– Сколько лет она в Штатах?
– Уехала в 1994-м. Трижды выходила замуж. Каждый раз искала мужика богаче предыдущего. Когда умерла, оказалось, прах некому забрать. Детей не хотела. Больше всего перед смертью жалела об этом. В последний раз мы говорили по Skype за два дня до того, как ее не стало. До этого виделись и общались на похоронах матери четыре года назад. Когда у нее все было хорошо, она о нас не вспоминала. Позвонила осенью прошлого года, когда ей поставили диагноз – рак. Просила похоронить рядом с матерью. Выслала мне приглашение и деньги на билеты.
– Ты теперь богатая наследница?
– Оксана всю жизнь жила в чужих квартирах. Так что недвижимости за океаном у меня нет.
Жінка, на вигляд років 50, набирає з кулера воду. Із пластиковим стаканом і пакетом документів стає біля вішалки. До вуха прикладає телефон.
– Свєта, я на связі. Так довго з тобою балакаємо, що в мене в горлі пересохло. Взяла на роботі відгул, бо треба паспорт зробити.
Замовкає. Слухає співрозмовницю і сміється.
– Ага, в Єгипет зібралася. У мене тільки на нього грошей хватає. Добре, що хоч Тані за університет заплатили на рік наперед. У серпні треба буде платити за четвертий курс. А з такою зарплатою, як зараз, я навіть заочне не потягну. Скажи спасіба Гройсману за мінімалку. Якраз вистачить на паспорт і візу. У лютому з 3200 отримала 2650 гривень.
Секунд за 10 продовжує:
– Подруга кличе у Варшаву. Вона в готелі працює хаус-кіпінг-менеджером. Відповідає за чистоту в номерах. Робити на полі я більше не хочу. 2013-го їздила збирати малину. Поселили нас у підвалі. Як почалася гроза, хтось забув зачинити двері. До нас позбігалися всі польові миші й ховрахи.
Чоловік в окулярах робить паспорт для себе і 3-річного сина. Хлопчик витягує з файлу своє свідоцтво про народження й перегинає навпіл.
– Пап, давай складемо з нього самольотик.
Чоловік не реагує, з кимось лається по телефону.
– Я цієї ночі змерз. Батареї холодні. По ходу, відключили через сусіда з 66-ї квартири. Він два роки не платить комуналку. За тепло має борг 32 тисячі. Квартира за броньованими дверима. Кажуть, працює помічником судді. А мені пофіг, що то за гнида. Чого я маю через нього мерзнути? Його з грудня ніхто в домі не бачив. Сусіди кажуть, житло виставив на продаж.
– Кольцо Машине знайшли? – запитує жіночий голос у слухавці.
– Яке кольцо? Да, мам, знайшли. Вона його в тещі лишила, коли приймала душ. А малий сховав в одній зі своїх машинок і пішов із дідом гуляти надвір. Ту машинку в снігу загубив. Як сніг розтанув, баба Леся знайшла машинку, а в ній – кольцо з діамантом. А я вже хотів Машці на день народження нове подарити.
– У зятя проблеми. Йому зараз не до мене, – каже сивий чоловік у зеленому гольфі жінці. Вона спирається на парасолю-ціпок у черзі до стійки реєстрації.
– Щось зі здоров'ям?
– Ні, по судах тягають. Біг на роботу. Під ногами знайшов файл із паспортом і пачкою доларів. Думав, іноземець загубив, бо недалеко посольство. Підняв. Засунув руку, щоб перевірити, хто власник паспорта. Як із-за угла підходить чоловік у спортивній курточці. Кричить, що то його. Вимагає віддати 10 тисяч доларів, що там були. Ця афера в Києві недавно прижилася. Зять доказує, що не взяв ні копійки. А той кричить: "Віддай, бо викличу поліцію", – і кулаком у живіт. У мене зять боксом займається 13 років. Закрутив йому руку за спину. Поруч проїжджала поліцейська машина. Вискочили і спакували Віталіка.
За дитячим столиком з олівцями і розмальовками сидять дві рудоволосі жінки. На колінах тримають синів.
– Із нашого садка за останні півроку три виховательки звільнилися. Одна пропрацювала два місяці. З кабінету завідуючої пропало 7 тисяч гривень. Дівчата з кухні бачили, що вона остання звідти виходила. Клянеться, нічого не брала. В кабінет зайшла і вийшла, а хтось у цей час сейфа зламав, – каже та, що за спиною має рюкзак Louis Vuitton.
– Сейчас жить страшно. Когда мы из Луганска убегали, у соседки младенца украли. Оставила в коляске под садиком, чтобы отвести старшую дочь в группу. Возвращается, а от коляски след простыл. В милиции развели руками. Заявление приняли, но никто не ищет.
– За скільки квартиру знімаєте?
– Плачу 7 тысяч вместе с коммунальными.
– Ми за 6 тисяч два роки жили на Контрактовій. Зараз іншу шукаємо. Сусід під нами продав свою трьошку. Новий власник переробив її. Планує відкрити там хостел до Євробачення. Ремонт роблять вдень і вночі. Ми прийшли розбиратися, а він пропонує подружитися, кличе мене до себе адміністратором. Але ця робота не для мене. Подружка на Хрещатику у хостелі працювала. Звільнилася, коли один німець її ледь не зґвалтував. Затиснув між кухнею і ванною.
3 
1
Коментарі