Дехто називав його "сірим кардиналом"

Науковець, політолог і політтехнолог Юрій Левенець помер 8 жовтня на 53-му році життя. Із середини 1990-х він був одним із найзатребуваніших політичних консультантів і провів кілька десятків успішних виборчих кампаній. Найвідоміша – президентська 1999 року Леоніда Кучми

Владислав ГРИНЕВИЧ, 54 роки, старший науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень:

–?Мене ця смерть приголомшила. Є керівники – гарні управлінці, але посередні науковці. Або навпаки. А Юрій Левенець розбирався і орієнтувався в усьому. На початку цього року я стажувався в Гарвардському університеті. Він підписував заяву, інші документи. Виглядав недобре, і в мене з'явилося погане передчуття. Хоча всім виглядом Юрій Анатолійович намагався показати: я тримаюсь, усе буде О'к.

Він був природженим інтелігентом. Ніколи не підвищував голосу, підлеглим не нав'язував власної думки. Вмів кожного вислухати. Завжди усміхався, навіть коли була купа проблем.

Вдячний Юрієві Анатолійовичу, що 2008-го підтримав захист моєї докторської дисертації. Я досліджував ­суспільно-політичні настрої населення в роки Другої світової війни. Доводив, що значна частина українського суспільства не була лояльною до Сталіна і радянської системи загалом. Через це чотири науковці старої школи проголосували "проти". Якби на їхній бік став хтось п'ятий, то дисертація не пройшла б. Юрій Левенець мене підтримав, чітко пояснивши необхідність розділяти політичні симпатії та переконання й науку.

На вчених радах було очевидно, що він на голову вище багатьох. Постійно прагнув чогось нового. Заохочував працівників до закордонних стажувань. Мене дивувала його праце­здатність і безкомпромісне ставлення до порядності в науці. Скільки надходило дисертацій сумнівної якості! Директор не боявся відхилити прохання про захист. Казав: "Хіба можна такими роботами підривати інститут?"

Олександр МАЙБОРОДА, 68 років, заступник директора Інституту політичних і етнонаціональних досліджень:

–?Юрій від природи був дуже обдарований. Володів скорочитанням. Проковтував тонни книжок. Був людиною ліберальною, не належав до партій, хоч консультував усіх, хто звертався по допомогу. Дехто вважав Левенця сірим кардиналом. А я би назвав його, скоріше, відповідальним радником. Власних політичних поглядів ніколи не висловлював. Казав: учений не має займатися політикою, лише дає консультації. На все дивився як науковець.

Не підвищував голосу. Завжди усміхався, навіть коли була купа проблем

Ніщо не вказувало на те, що Юрій хворіє. Весь час тримав поставу, сидів прямо і усміхався, навіть коли інститут переживав не найкращі часи. Не пив і не курив ніколи. Щоранку вставав о п'ятій годині, йшов у басейн. На роботі пив індійський чай Assam – класичний чорний. Іще зелений любив, із жовтим цукром. Їв мало, часом не обідав зовсім. Мав щільний графік. Часто засиджувався до десятої вечора. Якщо десь затримувався, то завжди телефонував, вибачався. Не було такого, щоб чекали на нього і не знали, де він.

Востаннє регулярно бачив Левенця у липні. Він лікувався, однак працювати не переставав. Раніше доповідав йому про роботу телефоном, а потім більше переписувалися есемесками. В останні дні довше відповідав, повідомлення ставали коротші.

Юрій – із родини військових. Ми з ним обидва росли поза межами України, але потім обукраїнилися. Це нас об'єднувало. На дачі в око мені потрапив шматок металу. Місяць ходив по лікарнях. Він терпляче чекав, коли на роботі з'явлюся, не підганяв.

Знаю, матір дуже любив. Вона в Кременчуку жила, медсестрою працювала. Як тільки мав змогу, навідувався до неї.

Із першою дружиною Юрій розлучився, але вони підтримували гарні стосунки. Від того шлюбу в нього донька, вже доросла. Покохав іншу жінку, теж народилась донька, зараз їй 9 років. Старша захистила дисертацію з політології, але в іншому інституті. Тут, де працював батько, не можна було – етика не дозволяє.

Ми з Левенцем склали план-проспект видання "Політична наука в Україні". Мусило бути три томи. Також він став ініціатором видання Великої енциклопедії, якою зараз опікується Юрій Шаповал. Мріяв підготувати комплексне дослідження про політичний режим. Але почалися проблеми з оком і, мабуть, пішло складне запалення. Лікуватися ходив двічі. Але продовжував працювати. Намагався охопити все.

Відпустку розбивав – тиждень взимку і тиждень влітку. Щороку з братом їздив у Крим на Тарханкут. Мав хобі – підводне полювання. Зимову частину відпустки проводив у Карпатах, катався на лижах.

Те, як консультував політиків, на обговорення не виносив. Вважав своїм обов'язком робити все, аби змінювалась країна. А силою якої партії станеться щось хороше – це вже не важливо. Ніколи не дивився трагічно на те, що відбувається, водночас нічого не прикрашав. Казав: нормально розвиваємося, з часом ставатиме краще. У політиці обурювався насамперед корупцією і радикалізмом.

Ігор ГРИНІВ, 52 роки, депутат трьох скликань Верховної Ради, виконавчий директор Фонду підтримки економічних досліджень:

–?Юрій Анатолійович умів утримати всю виборчу кампанію в потрібних рамках. Знав, як змусити суперників битися на спланованому полі. Оце – почерк Левенця. Він консультував Кучму, Тимошенко 2010-го, Януковича в останній період. Щоб із тобою працювали люди такого рівня, та ще й з різних політичних таборів, треба бути суперфаховим.

Ми перетиналися в роботі у виборчій кампанії Тимошенко. Левенець аналізував ідеї, які підтримало б громадянське суспільство. Із цим середовищем треба розмовляти змістовними і складними речами. А характер Юлії Володимирівни, її "коник", – робота не з цільовими аудиторіями, а з усім суспільством – сигналами, що добре сприймаються на мітингу, майдані, телебаченні. Левенець мав інший стиль, він був технолог, який почувався сильним у "приміщеннях". Тому вони не зійшлися.

Не пив і не курив ніколи. Щоранку вставав о п'ятій годині, йшов у басейн

Під час виборчої кампанії Леоніда Кучми 1999 року забезпечував діалог президента з регіональними елітами. Це було вдало. А от його роботу з Януковичем обговорювати не готовий. Бо позитивно ставлюся до Юрія Анатолійовича і негативно – до сьогоднішньої влади.

Сергій ГАЙДАЙ, 48 років, політтехнолог:

–?Юрій Левенець розумів, що таке стратегія, – на відміну від більшості політтехнологів. Це потребує величезної кількості навичок, чуття, особливо повернутих мізків. І це або є, або нема. У Левенця це вміння було, саме тому він мав такий вплив на політиків.

Юрій Анатолійович був першим моїм роботодавцем в Україні: до 2000-х я працював у Росії. А він знайшов мене, запропонував кілька проектів.

Левенець добре розбирався в людях, бачив, хто що вміє і як мислить. Завдання ставив завжди складні. Але працювати з ним було не складно – як не буває складно працювати з розумною людиною. Ніколи не сперечались, бо він – людина обговорення, постановки завдань і вибору. Без зайвих емоцій.

Більшість українських політтехнологів – колишні політологи чи журналісти. А Левенець був науковцем – і це сильно вирізняло його з-поміж інших. Що спонукало його займатись практикою? Певно, пасіонарність. Пристрасть до цієї роботи. Кажуть, він був "сірим кардиналом". І справді, якщо в політиці сірий кардинал зараз – це Сергій Льовочкін, то в політтехнології ним був Левенець. Тут проявилась його схильність до багатоходового мислення. Він любив складні шахові партії.

Команди Олександра Попова і Сергія Льовочкіна інтелектуально збідніють. Але наскільки це ослабить їх? Вирахувати складно. Пішов один надзвичайно важливий елемент, але залишилися 200 інших.

Що безумовно шкода – не стало розумної людини, особистості. Левенець був такою собі політтехнологічною горою. Багато публічно відомих політтехнологів на його тлі – маленькі пухирці.

Олег МЕДВЕДЄВ, 44 роки, політтехнолог:

–?Мабуть, зараз багато хто закидатиме Левенцю, що працював із владою, що серед його підопічних були і Кучма, і Янукович. Але в усьому світі професійний кодекс політичних консультантів передбачає можливість співпрацювати з різними таборами. Хтось вважає за потрібне допомагати винятково політичним силам однієї ідеологічної орієнтації. Хтось – що право на пораду має будь-який політик, подібно, як будь-який громадянин має право на консультацію юриста чи на поміч медика.

Левенець був дуже відкритий у спілкуванні, умів делікатно обстоювати свою точку зору. Я не бачив, щоб він колись навіть нервувався.

З політологів ніхто в Україні не мав такого колосального обсягу практичного матеріалу. Залишається тільки шкодувати, що Юрій Анатолійович не дожив до часів, коли міг засісти за мемуари чи наукові тексти. І не узагальнив процесів, свідком і учасником яких був.

Найвдалішою роботою Левенця, очевидно, була кампанія 1999 року з перемоги абсолютно безнадійного, здавалося б, Кучми. Леонід Данилович ішов на вибори з перспективою програти боротьбу (Кучма набрав у першому турі 36,5% голосів, у другому – 56,3%, і переміг комуніста Петра Симоненка. – "Країна"). У Кучми було три виборчі штаби. Левенець опікувався одним із них. Його роль, наскільки я знаю, була більшою, ніж будь-кого іншого. Під час виборчих кампаній він завжди мав доступ до перших осіб, тому його вплив не залежав від формальної посади.

Останні роки Юрій Анатолійович працював на команду Януковича. Можу припустити: до нього дослухались меншою мірою, ніж він заслуговував. Багато з того, що робила нинішня влада, він не міг радити. І навпаки, думаю, чимало рекомендацій Левенця не втілювали. Під час обговорення мовного законопроекту його інститут писав дуже негативні й різкі висновки і на пропозиції Єфремова–Симоненка–Гриневецького, і на проект Колесніченка з Ківаловим. Левенець був проти змін до мовного законодавства і доводив свою позицію до верхів. Але ті до нього не дослухались.

Сім віх у діяльності політтехнолога Юрія Левенця

1. Був ідеологом двох переможних президентських кампаній Леоніда Кучми. Зокрема, сприяв виходу в другий тур виборів 1999 року лідера комуністів Петра Симоненка, який мав далі програти і програв Кучмі.
2. Був автором ідеї провести Всеукраїнський референдум 2000 року, що мав підсилити повноваження президента Леоніда Кучми. Запропонував записати в бюлетень популярні у громадян пункти про скорочення депутатського корпусу з 450 до 300 осіб і позбавлення нардепів недоторканості. Два наступні питання були – про створення двопалатного парламенту і розширення можливостей глави держави розпускати Верховну Раду.
3. Кажуть, начебто 2004-го міг бути причетний до ідеї створення "транзитного сервера", через який спотворили результати другого туру президентських виборів.
4. Консультував Віктора Януковича під час останньої президентської кампанії.
5. На виборах до Верховної Ради 2012 року допоміг стати народними депутатами 48 кандидатам. Зокрема, сестрі глави Адміністрації президента Юлії Льовочкіній.
6. На довиборах у Севастополі у липні цього року вивів у народні депутати мільярдера Вадима Новинського. Офіційно кампанією керувала дочка Левенця – Євгенія.
7. Консультував керівника столичної міськдержадміністрації Олександра Попова. "Відпустив його рік тому зі шварцівськими словами: "Ты мне стал неинтересен", – зазначає редактор газети "Дзеркало тижня" Юлія Мостова.

За опитуванням директора Інституту глобальних стратегій Вадима Карасьова, заступника директора Інституту політичних та етнонаціональних досліджень Олександра Майбороди, виконавчого директора Фонду підтримки економічних досліджень Ігоря Гриніва, президента аналітичного центру "Відкрита політика" Ігоря Жданова.

Левенець "засвітився" на "плівках Мельниченка"

Восени 2000 року співробітник служби президентської охорони Микола Мельниченко оприлюднив записи розмов тодішнього президента Леоніда Кучми з підлеглими. На одному з них начебто Кучма нарікає на брак коштів: "Я был вынужден обращаться к таким людям, что лучше бы я к ним не обращался. Уже ж прошу: хлопци, помогите! Сегодня ж осталось 20 дней". На що Ігор Бакай, який на той момент очолював компанію "Нафтогаз України", начебто відповідає: "Надо, чтобы вы мне поставили задание конкретней и более точно. И я найду источники… До этого мы перечислили 48 миллионов 800 гривен и 10 миллионов 4 тысячи 957 долларов. Это было сделано моими заместителями … для оплаты Юре".
Юра, як писала тоді преса, – був Юрій Левенець.

"Він не любив сірості й дуже поважав людей, які чогось досягли в житті. Спонукав ставитися серйозно до своєї професії. Я довго не захищав дисертацію. Юрій Анатолійович спочатку просто цікавився: "Чому?" А потім поставив питання руба: "Ти маєш захиститися, я буду твоїм науковим керівником". Ніколи не чув, щоб він істерив. Переконував аргументами. Любив повторювати: "Історія – наука людей, які ближчі до пенсії"
Ігор ЖДАНОВ, 45 років, президент аналітичного центру "Відкрита ­політика"

×