Бритва, що працювала за принципом м'ясорубки

Наприкінці 1960-х, коли в мене з'явився пух на підборідді, старший брат запропонував скористатися його електробритвою "Харків". Спогад лишився неприємний: вона щипалася. Після процедури було відчуття, ніби тебе начистили наждаком. Аж тепер знаю, чому так, бо оце прочитав до неї, тодішньої, стару інструкцію: "Бритье осуществляется путем срезания подвижным ножом волос, попадающих в пазы неподвижного ножа". Простіше кажучи, вона працювала за тим самим принципом, що й елементарна механічна м'ясорубка.

Але тоді доводилося терпіти. По-перше, у пункті четвертому інструкції написано: "Лицо должно быть сухим и чистым". По-друге, я любив брата й хотів бути в усьому схожим на нього. І на тих, на кого намагався бути схожим він. А серед людей, що мали тоді бритву "Харків", був навіть академік Сергій Корольов. Згодом вона з'являлася й у фільмі "Іронія долі, або З легким паром" - як стандарт тодішнього достатку.

Зателефонував братові: чи пам'ятає ту свою бритву? Аякже! Він тоді повернувся з армії, коли ще в піхоті служили по три роки. Хотів відчути цивільне й цивілізоване життя й купив ту бритву. Коштувала, каже брат, карбованців 25 - 30.

У неї був чудовий, якийсь зовсім не радянський дизайн. Вона сама просилася в руку. Пластмасовий корпус наче із слонової кістки. Це доки не вмикаєш. А ввімкнув - у корпусі проскакують іскри й гудіння, противно. Був анекдот:
- Куме, нащо ви щоранку о сьомій вмикаєте електродриль?
- Та в мене немає дриля, то електробритва "Харків"!

Микиті Хрущову наприкінці 1950-х у США нібито подарували бритву "Браун". Він привіз її до Харкова й попросив зробити таку саму. Але вона вийшла-таки наша. І ніби й непогана - якщо маєш підходяще для неї обличчя. Дехто й досі користується тими самими бритвами "Харків", придбаними в 1960-х.
Брат каже, що зовсім недавно свою викинув, хоч була цілком справна. Бо давненько вже носить бороду, що робить його схожим на Саваофа або на російського імператора Миколу II.