Коли я став її квартирантом, Василівні було трошки за 50. Першого ж вечора, як повернувся до своєї нової кімнати, вона напилася й сказала мені, підсмикуючи коричневі колготки:

– Саша, я хочу поговорить з твоєю мамою, але не сьодні.

З мамою вона так і не поговорила, бо напивалася через день. У неї була донька Юля, яка, коли мама кудись ішла на ніч, приводила друзів-амфетамінників і влаштовувала невеличкий бордель в окремій кімнаті.

Часом Василівна заходила й рішуче казала:

– Саша, я хочу сьодні совсєм по-другому. На самом дєлє. ­Виключи свєт і радіо.

Я вимикав радіо, і вона ділилася жалостями й радощами. Її чоловік Володя був ліквідатором і помер уже давно. Юля народилася якраз 26 квітня 1986 року. Кожного дня ­Василівна поминала свого чоловіка й сумувала за ним.

Я сьодні йду до Тєрєнтєвича!

– Сучка чорнобильська! Б…дь! Був би живий папа, він би побачив, як ти тут трахаєшся! – кричала вона вечорами.

Десь раз на тиждень до Василівни приходив кавалер. ­Терентійовичу було коло 70. Він не пив, говорив майже чистою російською й працював у "Київ­енерго" якимось кабінетним начальником. Василівна, коли була твереза, казала, що теж працює в "Київенерго", там вони й познайомилися.

– Я сьодні йду до Тєрєнтєвича! – хвалилася вона, зав'язуючи бузковий шалик і фарбуючи губи карміном.

Перед тим робила манікюр і показувала його мені на кухні за вечерею.

– От Самсуненко! Білорус! Я з ним поссорилась, – скаржилася наступного дня.

Це означало, що до свого кавалера Василівна сьогодні не піде. Отже, на мене чекає відносно спокійний вечір без оргій за стіною.

Якось я прийшов додому, й вона показала мені кошеня. Десь знайшла, і тепер буде його виховувати й любити. Василівна зварила пельменів і налила червоного кагору.

– Помянем мого Володю!

Приїхавши від матері, я застав звичний запах алкоголю, нетверезу Василівну без кошеняти й згорілу каструлю на кухні. ­По-другому ніяк не виходить.

×