Представники парламентської опозиції постелили килимову доріжку перед Партією регіонів, яка має тепер шанс сформувати у наступній Верховній Раді контрольовану конституційну більшість. Я говорю про прийняття ними нового закону про вибори народних депутатів.
На мою думку, тут варто говорити насамперед не про самі норми цього документу, адже у будь-якому законі усе написано гарно. Якби законів у нас ще дотримувались, то було б усе взагалі чудово.
Але суть не у законі, а у тому, як він ухвалювався. Чи повинна була парламентська опозиція опуститись до того, щоб піти на такий програшний компроміс із владою? Ще й зараз вона вихвалює цей закон, говорячи про те, що він унеможливить фальсифікації.
Але ж ми прекрасно розуміємо, що фальсифікації у будь-якому випадку матимуть місце, і будуть вони шаленими. Їх робитимуть конкретні люди - міліціонери, прокурори, судді, працівники дільничних та окружних комісій, Центрвиборчкому та Адміністрації президента, представники провладних партій. Останні даватимуть вказівки людям що і як робити, аби сфальсифікувати вибори.
Партія регіонів прагнула нових, легітимних в очах світової громадськості правил виборчої гри і здобула в результаті те, що хотіла. Повторюсь: для неї цей закон на базі пропорційно-мажоритарної системи виборів був вкрай необхідним, аби сформувати у наступній ВР конституційну більшість. Підтвердженням цьому є слова Чечетова і Єфремова про те, що у пропорційній частині вони отримають 100 мандатів, а у мажоритарній - 200.
Європа вказувала на недосконалість такої схеми - її не можна було ухвалювати, бо вона апріорі недемократична. Разом з тим, Європа говорила, що новий закон буде легітимним, якщо прийматиметься у консенсусі з парламентською опозицією. І от, попри те, що остання заявляла про необхідність ухвалення закону про вибори за пропорційною системою з відкритими списками, БЮТ і НУ-НС таки пішли на компроміс з Партією регіонів, таким чином давши козирні карти в руки самому Януковичу.
Тепер Європа, звісно, змушена визнати цей закон легітимним, адже голосування за нього відбулось з таким запасом (конституційною більшістю у 366 голосів). Коли під час виборів відбуватимуться фальсифікації, той, хто апелюватиме до нашої влади та Євросоюзу, отримає відкоша. Бо йому нагадають: „Ви ж самі казали, що з цим законом не буде фальсифікацій".
І для чого було створювати той Комітет опору диктатурі? Для чого було проводити багатогодинні засідання? Для чого було скликати комісії з розробки нових виборчих законопроектів? Навіщо зрештою було заявляти про те, що парламентська опозиція взагалі не буде розглядати законопроект влади і вийде на знак протесту із сесійної зали ВР?
Для чого про це все було говорити, а потім за спиною своїх партнерів усе переграти, домовитись із парламентською більшістю і проголосувати?!
Повірте, тут справа не у прохідному бар'єрі. Тут справа у тому, як цей закон ухвалювався, і як він буде сприйматись у самій Україні та поза її межами.
3 
1
Коментарі
39