Шапка

– І от уяви: сиджу я під кабінетом, пакет з цукерками і коньяк – у руках, ноги трусяться. Я ж ніколи й нікому не даю хабарів! Ніколи! – колишня аспірантка Юля розповідає, як складала іспит з англійської.

Далі описує сцену вручання пакета й власне швидке зникнення. Бо вперше.

– Вибігаю на вулицю, а там холод такий! Пізня осінь. І я розумію, що шапка лишилася в цьому бісовому пакеті.

Серед моїх друзів майже немає таких, що давали б хабарі.

Сергій заплатив кілька тисяч умовних одиниць за вступ до аспірантури на історичний факультет. Тепер захищатися не планує. Бо історію зробили необов'язковим предметом у вузах.

– Влаштуватися на роботу істориком буде нереально. Уявляєш, скільки це коштуватиме?

Віта залишила кругленьку суму в гаманці лікарки пологового відділення. Хоча та з'явилася уже після народження немовляти.

– Це ж дитина! А якби щось сталося? Може, вона керувала процесом по телефону?

Одногрупниця Таня купила водійські права. Звісно, намагалася скласти іспит самостійно. Кілька разів. Зізналася про хабар лише після того, як я прямо про це спитала.

Ці спогади ланцюгом промайнули в моїй голові після розповіді Юлі. Однак мене найбільше цікавила її шапка.

– То що ти зробила? – запитую подругу.

– Бігла за викладачкою до метро і кричала: "Зачекайте! Там у пакеті з цукерками й коньяком – моя шапка!". В цей момент у мене вже не було ні страху, ні сорому.