– Ти знову розповідаєш казки про цю ляльку? Така спекуляція кольором шкіри – це вже расизм, – каже сестра 17-річна Софія. Коли молодшому сину було 2 роки, я придумала казку про афроамериканську дівчину Анжелу. Зараз розповідаю історії її пригод молодшому сину.
Софія вбачає, що об'єктом незвичності в цій казці є саме колір шкіри. Наполягає, щоб я змінила головну героїню.
– Не можна нав'язувати дітям, що темний колір шкіри чи східний розріз очей – це якась екзотика, – говорить Софія. – Всі люди однакові. Ось моє покоління значно толерантніше, ніж твоє. Ви радикальні й нетактовні, а від моїх однолітків ніколи не почуєш зневажливого ставлення до будь-кого. Ми поважаємо і сприймаємо представників всіх національностей, віросповідань і сексуальної орієнтації.
Місяць тому сусідка їздила на відпочинок у Карпати. Вперше стала на лижі й підвернула ногу.
– Шкода Лариси Василівни, – кажу сестрі. – Але навіщо їй у 58 років здалися ті лижі? Краще обрала б якийсь спокійний відпочинок.
Цього разу Софія звинувачує мене в ейджизмі.
– Яка різниця, скільки їй років?! Зі мною чи з тобою теж могло таке статися. Якщо людина має мрію стати на лижі чи стрибнути з парашутом, то може здійснити її в будь-якому віці.
У середині лютого сестра видаляє з друзів у соцмережі росіянку. Три роки обговорювала з нею японську культуру й обмінювалася ескізами аніме.
– Виявилось, вона ватна наскрізь. Я їй намагаюсь все доступно пояснити, а вона, як зазомбована: "Россия ни на кого не нападала". Хоча людина круто малює і захоплюється аніме, але ніякого спілкування не буде.
Тут я радикальна – жодних компромісів.
1 
1
Коментарі