пʼятниця, 24 лютого 2012 12:10
Юрій Луканов
Юрій Луканов
Юрій Луканов

Борцям з ксенофобією треба більше думати про українську музику

Тепер, як в тому анекдоті, можуть сказати і про Україну: "А у вас негрів лінчують". Ну, не лінчують, так ганяють у хвіст і гриву. Партія "Свобода" висловилася проти того, щоб темношкіра громадянка України співачка Гайтана представляла Україну на Євробаченні. Національна телекомпанія України обурена за Сиротюка і вимагає вибачення: "Расизм є неприпустимим для європейської країни ХХІ століття", - сказано в заяві НТКУ.

Одним словом, створено чергову мильну бульку, коли учасники подій замість суті проблеми обговорюють форму. Замість говорити, як співає Гайтана, що вона співає, "Свобода" звертає увагу на колір шкіри співачки. Таким чином партія виступає ніби як борець за збереження української національної ідентичності. А її опоненти, замість поміркувати, чому на українському радіо і телебаченні українська музика займає становище бідного родича, вдають із себе борців з ксенофобією. Після цього нічого не зміниться, але всі учасники залишаться задоволеними.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Гайтана - не нашої раси і не може представляти нашу культуру на "Євробаченні" - "свободівець"

Ці події цілком вписуються в існуючі реалії, коли проблема не вирішується, а театралізується. З рік тому на вулицях наших міст висів нібито антирасистський плакат. На ньому восьмеро більш або менш відомих людей демонстрували щось на зразок дорожнього знаку із перекресленим словом "Расизм". Але, боюся, споглядаючи цей плакат, громадяни більше звертали на оголеність героїв. Перше питання, яке прийшло мені в голову: "А чому вони голі?". Правда, голі не до кінця (мабуть, з остраху перед головою моральної комісії Костицьким?), а цнотливо зупинилися на рівні грудей. Суть проблеми залишалася за дужками.

Мені здається, що невипадково серед персонажів на плакаті був такий собі Валід Арфуш, який нині працює заступником голови НТКУ. Цей добродій якийсь час тому хрестився в православній церкві. Було б вершиною хамства публічно обговорювати таку приватну справу. Але до цього спонукав сам пан Арфуш – це дійство демонструвалося по телевізору, а його хресними батьками були майже шоу-мен Нестор Шуфрич і поп-дама Ірина Білик. Бракувало тільки кордебалету. Чи треба пояснювати, що суть такого глибоко інтимного процесу була вихолощена, і , згідно із законами шоу-бізнесу, перетворена на виставу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ксенофобія "Свободи" змусила Кличка задуматись над співпрацею опозиції

В Україні існує проблема гомофобії. Згідно з результатами опитування "Становище ЛГБТ в Україні в 2010-2011 роках", 61% респондентiв заявили, що вони хоча б один раз за останнi три роки стикалися з проявами порушень своїх прав або дискримiнацiєю на пiдставi сексуальної орiєнтацiї або гендерної iдентичностi. А серед тих, про чию негетеросексуальнiсть знали або здогадувалися оточуючi, цей показник досяг 89%. Ясна річ, що одним махом упередженість громадян не подолати. На це потрібні роки і докладна роз'яснювальна робота. Тим часом, найголосніше, що мені доводиться зустрічати на цю тему балачки про те, чи потрібні нам гей-паради. Якщо хтось висловить сумнів в доцільності таких заходів, то негайно дістане ярлик гомофоба. Посвячені в проблему люди пояснюють, що такі паради нібито демонстрації за права секс-меншин. Вибачайте, але сама назва "гей-парад" викликає асоціації з шоу. І цілком закономірно сприймається як прагнення продемонструвати лише свою сексуальну орієнтацію. Якщо розвивати цю логіку далі, то може виникнути думка проводити паради любителів орального, анального, традиційного і так далі сексу. Тож розмова, замість суті проблеми, уже перейшла в площину: "Ти "за" гей-паради чи проти?". Питання захисту прав ЛГБТ лишається за дужками.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Я це просто так не залишу" - Арфуш про критику Гайтани "Свободою"

Колись кримський журналіст Михайло Дубинянський провів на півострові аматорське опитування: "Ви за те, щоб Україна вступила до НАТО, чи проти?". Антинатовські настрої мешканців півострова відомі, тому майже всі висловилися проти. А коли він таке саме питання поставив щодо Північно-атлантичного альянсу, то ніхто не заперечував. Лише один студент сказав, що це одне й те саме. Тривалі політичні бої перетворили НАТО в позбавлений реального змісту фетиш. Він став ніби знаком ідентифікації, коли групи громадян розрізняли своїх і чужих за ознакою ставлення до НАТО.

Скептики скажуть, що від цього нікуди не дітися, адже театралізація проблеми оголює її сутність, підкреслює наявність її в суспільстві. І це неодмінно призводить до спрощення змісту. Тим часом, два роки тому за ініціативою режисера Марка Греся було знято цикл кліпів, коли представники різних національних громад співали гімн України своїми мовами. Ми мали яскравий приклад, коли і шоу вдалося і суть збереглася – яскраву підтримку ідеї, що громадяни всіх етнічних груп є українцями в політичному сенсі.

Але в більшості випадків форма домінує над змістом. А значить і над здоровим глуздом.

Зараз ви читаєте новину «Борцям з ксенофобією треба більше думати про українську музику». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

36

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі