Дитина задумалася про самогубство - ознаки підготовки до суїциду

5

Треба розмежувати поняття діти та підлітки. До 10 років - це молодший шкільний вік, діти. У підлітків - інша гормональна поведінка.

Якщо говорити про молодших, то кілька факторів впливають на їхнє бажання ходити "лезом ножа". Насамперед, на психіку впливає середовище. Якщо хтось у родині має алкогольну, ігрову, сексуальну чи наркотичну залежності — дитина буде думати, що це норма. Відтворюватиме дії та звички дорослих.

У молодшому віці з'являється багато питань, а якщо батьки цього не розуміють, то малеча будь-якими методами намагається привертати увагу. Щоб це зробити, доводиться пакостити чи робити собі шкоду.

 

Із 6 до 9 років проявляється екзистанційна криза. Дитина починає більше запитувати у батьків про смерть. І коли стається втрата близької людини, то ця криза поглиблюється в рази і продовжується впродовж дорослішання, поки психіка не впорається сама або з допомогою фахівця. Це табуйована тема, але треба говорити про це. Однак варто розуміти вікові особливості, у 5 років - як для 5-річних, без трагічності. Коли є проблема - її треба вирішити. Дитина починає шукати інформацію і натрапляє на групи в інтернеті, які можуть прояснити і нашкодити.

Саме ці фактори можуть спонукати дитину до того, аби пробувати щось нове, заборонене.

У підлітків провідна діяльність - комунікація з однолітками. У цьому віці важливіші друзі, а батьків дещо знецінюють.

Старші діти намагаються бути у групах - за інтересами, поглядами, характером. У будь-якій компанії є лідери, які ведуть за собою. Тут є взаєморозуміння і підтримка. Коли щось турбує, виникає бажання поділитися з тією людиною, яка розуміє. Зазвичай, це не батьки. Тому підліток може отримати не завжди правильну пораду.

Важливо, щоб у підлітка була правильна самооцінка - не завищена й не низька. Якщо її рівень на одному із піків, то у дитини виникає бажання робити якісь необдумані кроки. Наприклад, якщо зависока - здається, що все під силу, хочеться відчути адреналін. Якщо низька - треба щось довести, показати себе.

Підлітками керують гормони, які починають проявлятися саме у цьому віці. У хлопчиків - тестостерон, із яким проявляється агресія, мужність, сила. Їм варто займатися активним спортом, щоб вивільняти її. У дівчаток - естроген, який проявляє м'якість, округлює форми тіла. Дівчина проявляє гонор, намагається ідентифікувати себе.

Тут немає чіткого розмежування. Є діти з неблагополучних сімей, які навпаки намагаються не наслідувати батьків, бо не хочуть жити, як вони. А є інша ситуація, коли діти з благополучних родин мають погані звички та низьку самооцінку. 60% людей у світі живуть за сценарієм "як у батьків", 40% - антисценарій, який у рази важче втілити в життя.

Діти під час розлучення батьків можуть відчувати себе винними у розладі сім'ї. Тому намагаються перевести фокус уваги мами й тата на себе і свої проблеми. "Коли я хворію, мене лікують, про мене піклуються, думають про мене", - думають неповнолітні. У жодному разі не можна змушувати їх обирати між батьками чи казати, що вони винні у всіх нещастях. Діти дуже близько все сприймають і картають себе. Можуть таким чином виникати аутоагресії, неврози, самоушкодження - як наслідок того, чого не можуть вирішити або на що не впливають.

Завжди є "дзвіночки". Фрази на кшталт "я не потрібен", "нащо я народжувався, коли на мене немає часу?", "мене ніхто не любить" тощо. Діти завжди говорять, подають сигнали, які треба помічати. Вони можуть говорити не один раз. Батьки думають, що то все пусті балачки та забаганки. Але якщо згадати себе у дитячому віці, то було все так само — усе здавалося трагедією. Незріла психіка не знайде шляхів вирішення конфліктів та проблем.

У такому стані дитина не може нормально вчитися, спілкуватися з однолітками, розосереджується, втрачає концентрацію. Одразу падає успішність у школі, з'являється неуважність і збудливість, знижується пам'ять, підвищуються страхи. Така напруга знаходить вихід у самоушкоджуючій поведінці. Однак питання не вирішується. Удома не чують, а комусь іншому не можна довіритись. Тоді дитина йде до когось і питає поради, однак ми не знаємо намірів тієї людини. Вона може мати свій інтерес щодо дитини та впливати на неї так, як їй потрібно.

Тут схема така, як і в ігровому бізнесі - провокується залежність, зав'язується мислення ще несформованої особистості у вузлик. Потім дитиною легко керувати. Люди, які розповсюджують небезпечний контент, отримують кайф від того, що мають владу.

Такі тренди часто впливають на психіку та викликають сильні емоції - страх, злість, агресію. Якщо тебе бояться - ти можеш керувати, бо це сильний важіль. Якщо страху багато, він паралізує. Наприклад, ігри з монстрами, мультфільми зі страшними персонажами. Це все створювалося для дорослих, однак діти також користуються цими розвагами, хоча й не готові емоційно до них.

Має бути вікова градація. У 5-річному віці дитина не має сидіти в TikTok. Обмеження за віком - це здорове споживання інформації. Розвинені країни слідкують за цим. У Німеччині між уроками жодна дитина на перерві не бавиться гаджетами. Вони їдять, бігають, розвантажуються.

Насамперед, треба пояснити, що шкідливо весь час проводити в смартфонах. Батьки мають слідкувати за тим, які застосунки встановлюють діти на телефон, що вони переглядають, чітко регламентувати час перебування в інтернеті - із віком можна збільшувати час. У 6 років, наприклад, це має бути не більше 1 години. Варто перевіряти історію і зважати на те, чим цікавиться дитина, і думати, чому саме на це звертає увагу.

Не треба реагувати різко, забороняти. Тоді діти будуть все приховувати.

Треба бути чесним із дитиною. Сказати про свій емоційний стан: "Я переживаю за тебе, мене налякали твої слова". Донька чи син це відчують. Коли проговорюєш проблему - з'являється момент для розмови.

Якщо є суїцидальні настрої, нетипова поведінка - уже немає довіри. Дитина у разі тривоги не прийшла до батьків, що не нормально. Батьки мають звернутися до психолога. Не треба цього боятися, адже спеціаліст володіє тими методами, які здатні відвернути нещастя.

Контроль має бути, але не тотальний, якщо говорити про підлітків. До 10-річного віку слідкувати варто більше, але не нав'язливо. Має бути усвідомлена цікавість, чому малюк дивиться ці відео, мультики, шукає ту чи іншу інформацію. Треба запитувати у дитини, що вона отримує у Інтернеті? Так ми руйнуємо бар'єр, налагоджуємо стосунки та будуємо довіру.

Можна спробувати відповісти на запити дитини самостійно. Батьки можуть попередити негативні наслідки тим, що будуть розуміти ситуацію. Це краще, ніж просто блокувати застосунки та соцмережі.

Мозок дитини не розрізняє реальність та віртуальний світ. З'являється певний сценарій у голові, якому слідують діти. Негативні емоції від розваг з часом накопичуються, їх треба кудись вивільняти. Так з'являється агресія. Так само і з трендами, які укорінюють певну нестабільність у поведінці дитини, яка не може розмежувати два світи.
Вплив на психіку значний, адже гаджети забирають багато часу, який дитина мала би проводити з батьками та однолітками.

Звичайно, що на батьках відповідальність. Не вчителі її виховують. Навіть психолог шкільний не відповідає за це, адже неможливо за кожною дитиною прослідкувати. Реагують, зазвичай, на кричущі випадки.

Учителі вже борються із наслідками та працюють із характером дитини, який сформувався в батьківському домі.