У центрі столиці під Трапезною церквою Національного заповідника "Софія Київська" знайшли підземні ходи. Вони розгалужуються від підвалу, що розташований під храмом.
Глибина підземелля – 6 м від рівня землі. Ходи обкладено цеглою та прокладено під кутом. Біолокація підтвердила, що один із тунелів веде у бік Софійського собору, під яким, на глибині 9 метрів, є якась віртуальна камера. Що це таке – поки залишається загадкою.
Підземні ходи і підвал збудували ще на етапі спорудження деревʼяної трапезної, яка згоріла внаслідок пожежі в кінці ХVІІ ст. Кілька століть приміщення були завалені будівельним і побутовим сміттям. У різні роки підлогу перекривали новим покриттям, у якому досі збереглися господарські предмети й загублені речі киян ХVІІ-ХХ ст.
Наразі археологи продовжують працювати в підвалі, вивчаючи ходи й історичні знахідки.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала у таємничому підземеллі й поспілкувалася з науковцями. Дізналася, що вдалося знайти у підвалі та куди ведуть підземні тунелі.
"КЛОНДАЙК"
У напівтемному приміщенні прохолодно і пахне вогкою глиною. Навелика підвальна зала з арочною стелею на глибині шести метрів під землею не має вікон – їх замурували цеглою. Спускаємося обережно від сходів деревʼяними дошками, їх сперли на шматок зеленої плівки.
Від кожного кроку під ногами здіймається дрібний пісок – ним вкрита вся підлога. Нерівні цегляні стіни донизу змінюються масивними каменями. Два тунелі у стіні – засипані битою цеглою і тримаються на деревʼяних підпорках. А той, що навпроти входу у підвал, уже встигли розчистити.
Чути скрежет лопати і важке дихання археолога, який під світлом прожектора вибирає більш нове покриття, щоб дістатися автентичного шару підлоги. Чоловіки у запиленому одязі працюють неспішно, ретельно вивчаючи кожен міліметр обʼкту.
– Ми знаходимося з вами у підземному просторі – це підвал кінця ХVІІ століття, – луною котяться слова першого заступника генерального директора заповідника Вадима Кириленка. У підвал прийшов з масивним ліхтариком, одягнений у синю тонку довгу куртку. Говорить швидко, бо поспішає на зустріч. Під верхнім одягом носить піджак і зелений гольф під горло. – Підвал знаходиться під памʼяткою ХVІІІ століття – Трапезною церквою. Раніше вона була древʼяна, але згоріла у 1697 згоріла і залишився цей підвал. Після цього вже побудували Трапезну камʼяну.
Зараз у тунелі заходять з дверей позаду споруди, однак головний вхід розміщений з фасаду. Його зараз намагаються розчистити. Ці підвали використовували як господарські.
Тут такий цікавий культурний шар
– Боковий вхід був прорублений пізніше, бо бачите у стіні, у товщі, закладений якийсь головок підземного входу, – показує Вадим на вбудовану в стіну цегляну арку. – Комплексні реставраційні роботи уже проводимо два роки, розроблений проєкт згідно всіх норм та правил. Коли сюди зайшли археологи і розпочали роботи, ми самі не думали, що тут такий цікавий культурний шар. Тут є нашарування (підлога підвалу має кілька нашарувань, які утворилися внаслідок експлуатації і численних перебудов. – Gazeta.ua) ХХ, ХІХ, ХVІІІ століття.
З роками підвал занедбали, а реставратори, що проводили роботи на території заповідника, у різні роки засипали його будівельним сміттям.
– Я реставратор і можу сказати, що за останні століття реставратори не змінилися. Усе сміття, замість того, щоб кудись вивозити, вони – під ноги, затоптали, зверху стяжку. Але сміття і будівельне сміття тих часів є так званим "клондайком" – можна знайти речі побуту, монети.
Трапезна церква Софійського монастиря, яку називають Тепла Софія або Мала Софія, була збудована у 1722-1730 роках. Однак перша монастирська трапезна вперше згадується у 1682 році – вона була дерев'яною та мала церкву. Під час пожежі на території монастиря у 1697 році трапезна згоріла. Але підвали та стіни першого поверху, які були використані для будівництва нової будівлі, вціліли.
Вадим Кириленко досліджував архівні документи і знайшов кілька згадок про тутешні головки підземних ходів.
– Одне із самих цікавих, що Трапезна, яка над нами, має декілька перебудов, – розповідає Кириленко. – Коли у 1827 році добудовували бокові преділи, зробили котлован для фундамента і почалися дощі, йшли пʼять днів. На глибині шість метрів був підземний хід, і вони завалилися. Будівельники вирили ще глибший фундамент і цей підземний хід перекрили. Там зараз стіна, її пройдемо – і будемо відкривать підземний хід.
З 1827 року ходи ніхто не досліджував, вони були були закриті кількома шарами забутовки і засипки. Оригінальна підлога зараз розташована на глибині близько метра. Вкрита шаром чорного кольору – обвуглена внаслідок пожежі в кінці ХVІІ ст.
– Ми розкрили забутовку, запросили фахівців, які пройшли завали. І зараз працюють археологи. Тут є три головка, які збереглися і один, який свого часу прорізав вихід. Є декілька варіантів їхнього призначення. Наприклад – цей іде в бік Софійського собору, інші можуть слугувати сполученням між обʼєктами або для господарських потреб. У ХVІІ–ХVІІІ століттях холодильників не було, апродукти зберігали у погребах. Але коли ми їх до кінця відкриємо, тоді чітко наші науковці зможуть підвести підсумки. Зараз тільки можна дискутувати щодо цього.
Після усіх досліджень у підземеллі планують відкрити музей, де відвідувачі зможуть побачити старовинні експонати і колекції історичних знахідок заповідника.
– У нас великий музейний фонд – понад 80 тисяч одиниць зберігання, зокрема археологічних. Не вистачає залів для всього, тому тут хочемо представити експозицію археологічних знахідок. До того ж, тут антураж підходящий. Ходи, які за легендами "ведуть до Чернігова", – жартує чоловік.
Зараз ходи забиті битою цеглою ХVІІ–ХVІІІ століття. Чому їх забитували – досі невідомо, однак щоб безпечно відкрити проходи – потрібна ретельна робота фахівців з підземних робіт.
ПІДЗЕМНІ ХОДИ
Остання реставрація у підвалі проводилась в кінці 1970-х до Олімпіади. Тоді науковці дуже поспішали, тому не досліджували головки ходів, бо їх не було в проєкті.
– Як реставратом із багаторічним досвідом можу сказати, що у нас теж є графіки, плани. Але почалося повномасштабне вторгнення і реставраційні роботи не йдуть так бурхливо, тому археологи мають більше часу, щоб прискіпливо зробити дослідження.
На обʼєкті працює команда науковців і археологів заповідника "Софія Київська". Вони зацікавлені у пошуках нових фактів історії та памʼятки.
– Тут знайшли багато цікавих предметів, які вказують на звʼязки України з Європою, знайдено монети європейські, побутові предмети, які показують, як був налагоджений побут міста в ті часи.
Роботи у підвалі розпочали до великої війни. Про підземні ходи науковці знали, однак понад 200 років їх ніхто не досліджував.
– Тут у радянські часи був халамидник, – згадує Вадим. – Бачили арки, але ніхто не знав, що там ходи. Цей підземний хід, який вже відкрили, він може дійти як до Софії, так і повернути. Ми не дізнаємося цього, поки не дійдемо. Буде цікаво згадати, що бібліотеку Ярослава Мудрого ще ніхто не знайшов. В одному з наших архівів було написано, що вони знали про ці ходи і, за легендою, вони ведуть у якісь підземелля.
Археологи наразі тільки на початку досліджень, однак вже виявили багато цікавих знахідок.
Йому більше 300 років
– Я отримую задоволення як реставратор від того, що ми розібрали старі радянські сходи і зараз бачимо тут арку. Тобто в кінці ХVІІ століття тут був вхід і він кудись вів. Сам свод цікаво викладений, йому більше 300 років. Під підлогою знайшли частину лотка, можна теж гадати, для чого він слугував. Багато старих баночок, зброю знаходили. Уже ціла колекція різнопланових монет є у нас.
Науковці не поспішають з розкопками, адже хочуть ретельно перевірити все. Скільки знадобиться часу, щоб завершити роботи – прогнозувати не беруться.
– Автентичних речей до ХVІІ століття тут не повинно бути, хіба якщо їх занесли зі сміттям або випадково. Тут працюють найкращі археологи держави, вони вам все покажуть. Одна із моїх улюблених знахідок – бронзова кришка від Ризького бальзаму – ХІХ століття. Такі побутові дрібниці – проливають світло. Не дадуть археологи збрехати, що якщо знайти вигрібну яму – це найкраще джерело інформації. Я не знав, що тут таке цікаве сміттєве нашарування. Вони вам всі знахідки покажуть, бо як тільки щось знаходять – раз і до себе.
Кілька шарів землі вже вдалося розібрати. Досліджують зараз переважно ями в землі, які були засипані з часом, там досі можна знайти рештки стовпів, що слугували опорами.
МОНАСТИРСЬКА ТРАПЕЗНА
Сивобородий Тимур Бобровський – кандидат історичних наук. Одягнений у чорний вʼязаний светр, що від пилу вже трохи посірів. Волосся прикрив куцою шапкою, носить тонкі прозорі окуляри в металевій оправі.
– Ось найдавніша підлога – вона темного кольору – показує на темний шар близько 15 см завтовшки. – Далі починається вже материкова частина.
Археологи знімали шар за шаром – сміття, землі й решток будівельних матеріалів. Підлога чотири місяці тому була на кілька метрів вище – датована ХХ століттям.
– Є така гіпотеза, що цей підвал збудований на років 40 раніше, ніж будівля над ним, – пояснює Тимур суворим стомленим голосом. – На мою думку, це господарські підвальні приміщення. Ходи, льохи, ідуть під нахилом вниз – тобто це такий природний холодильник. Чим вони нижче спускаються, тим там холодніше. Не тільки тут в Софії, а в Києві й в Михайлівському золотоверхому такі є, дуже схожий підвал. навіть в архівних документах згадується як "братський льох". Ми на цей момент дуже погано знаємо історію цього приміщення.
Дослідження, знахідки і обʼєкти, виявлені тут, дозволяють відтворювати невідомі сторінки історії. Зможемо розповісти про будівлю більш детально вже вкінці, бо зараз в документах нічого майже немає, зізнається чоловік.
– Оскільки це приміщення побутового характеру, то тут ми знайдемо речі, повʼязані з побутом. Ніхто не застрахований від того, що завтра ми знайдемо тут неймовірний скарб із золотом, діамантами. Але ми не сподіваємося його тут знайти. Ми вже знайшли досить багато, щоб відновлювати історію. От з цього рівня, – показує археолог на рівень підлоги біля сходів підвалу. – ми спустилися на цей рівень. Ми пройшли шари ХІХ століття і вийшли на підлогу ХVІІІ століття. Це той час, коли трапезна працювала як трапезна. У ХІХ вона працювала храмом при Софії. То імовірно, що знахідки які зараз будуть іти з цих 10–15 сантиметрів і в ямах, які будуть під ними. Цілком можливо, що там ми зможемо знайти предмети, повʼязані з побутом самої монастирської трапезної.
Тимур обережно ступає між насипами землі, коробками з цеглинами, пляшками і ямами, обережно розчищеними науковцями.
Архітектурна деталь ХІ століття, яка сюди потрапила випадково
– Це надзвичайно цікава знахідка – архітектурна деталь ХІ століття, яка сюди потрапила випадково, – показує на великий шматок від карнизу пурпурного кольору, що припав щільним шаром пилу. – Очевидно вона з Софійського собору, підтесана. Можливо, це база від колони, можливо якийсь карниз. У нас є підозра, що тут навіть є стародавній напис надряпаний. Але його ще потрібно відмивати, але можливо матимемо стародавнє графіті.
Із коробки з рештками глиняного посуду археолог дістає руді стародавні світильники, сході на блюдця. Ними колись освітлювали підвал – всередину заливалу олію і вставляли фітіль.
– Тут навіть для нього місце є в центрі. Зрозуміло, бо темно було всередині, а простір великий. То таких було багато дуже. Їх датують ХVІІ–ХVІІІ століттям.
Серед знахідок багато скляного посуду – пляшки, банки. Їх використовували для зберігання рідких речовин – вина, олії тощо. Тимур пальцями протирає побите горлечко пляшки прямокутної форми. Від неї відлітають дрібні перламутрові блискітки. Вони кружляють і мерехтять на світлі.
– Це поверхня скла вкрита корозією, то зʼявилася така райдужна плівка. Її можна зчистити, але іноді скло може повністю бути нею пронизане. Після того, як матеріал помиють і облікують, ми починаємо працювати з різною архівною літературою. Ось це надзвичайно цікава знахідка, – На горі маленьких брудних баночок бере в руки одну круглої форми. У коробці можна знайти схожі конусні. Вони вигнуті згори, що може вказувати на те, що їх перевʼязували нитками. – Там є ще третій різновид. Вони всі приблизно однакового розміру, повʼязані з ХІХ століттям. Тут знайдено їх декілька сотень уже. Чомусь саме тут вони трьома великими скупченнями були у різних частинах підвального приміщення. Дві третини цих банок були просто побиті вщент.
Спершу науковці думали, що знайшли щось на зразок лампадок. Але тепер схиляються до того, що банки використовували як тару для свяченої води.
ЗОЛОТИЙ ХРЕСТ
У підземеллі археологи працюють з понеділка по пʼятницю з 9:00 до 18:00. Весь час копаємо, каже Тимур.
– Володя зараз вибирає яму – накопує лопатою, – археолог Володимир у камуфляжному водонепроникному костюмі й чорній шапці присів навпочіпки і лопатою з довгим держаком ретельно відкопує глиняний пісок. – Він накопує цю землю, після цього її видаляє і оглядає. Потім ще додатково продзвонюєм металошукачем, тому що монети дуже дрібні і можуть бути у грудках грунту. Відкладаємо всі знахідки, передивляємось, що залишити. Усе розглядаємо комплексом. От шар ХІХ століття на цій всій площі давав десятки уламків цеглин – це будівельне сміття. Також було дрібненьке скло. Те, що не буде давати додаткової інформації – відкидаємо. Більш цілі форми ми забираємо.
На всій площі підлоги є кілька десятків ям, які потрібно вибрати. Там збереглося різне побутове або будівельне сміття. Після цього досліджуватимуть шар ХVІІІ.
– Ями шукаємо дуже просто. Коли копаємо на певному рівні, то зчищаємо обережно. Можна побачити, що давня підлога темного кольору, а там де ями – світліша.
Тимур бере будівельний шпатель і відчищає обвуглену підлогу від білого піску. Піднімає зелену плівку біля входу – і відкриває вже зачищений шар, де чітко видно різні шари нерівної підлоги, мов вкритої кратерами.
Цю роботу неможливо зробити за день, за два
– Тут є одна яма – був просто стовпчик. Або яма залита вапном. Цю роботу неможливо зробити за день, за два. Стовпчики деревʼяні були опорою, імовіно, підлоги кінця ХІХ століття.
Під старовинним шаром підлоги бачимо світлий глиняний грунт, характерний для цієї місцевості. Лесовий суглинок покриває весь правий берег Дніпра.
– Ми вже набагато нижче рівня Софії, тому мало ймовірно, що тунель буде йти до собору. Підвал мав цокольні вікна, які виходили на поверхню. Коли зробили добудови до храму, їх заклали.
Територія заповідника навіть після десятків років досліджень досі повністю не розвідана. На території знаходять рештки фундаментів невідомих споруд, а також золоті речі.
– Деталі золотої ікони знайшли. Володя, от яка для вас найцікавіша знахідка?, – питається в колеги.
– Енколпіон! – не замислюючись відказує Володимир.
– А, Володя у нас дуже любить хрести, які з двох частин складаються, енколпіони так звані. Позаминулого року знайшли цілий бронзовий хрест ХІІІ століття біля Софії. Ми проводили дослідження довкола самого собору, знайшли в культурних шарах – згорілий, можна привʼязувати до пожежі, повʼязаної із захопленням Києва Батиєм. Там же і печатка одна знайдена була.
ЗБРОЯ І ЄВРОПЕЙСЬКІ МОНЕТИ
Старший науковий співробітник заповідника 44-річний Володимир Савицький опікується всіма знахідками, які виявили у підземеллях. Проводить у кабінет в адміністративній будівлі неподалік Трапезної церкви. У невеликій за площею кімнаті підлога та полиці заставлені коробками.
Тут зберігаються усі археологічні знахідки заповідника, розкладені у пластикові та паперові коробки. на кожній є маркування, дата й назва предметів, написана ручкою. У картонних коробках купами лежать дрібні частини стародавніх фресок, які зняли з собору кілька століть тому і викинули як будівельне сміття. На них досі збереглися малюнки й розграфлення, яке згодом допоможе відновити повноцінне зображення.
Володимир поправляє густу коротку бороду, одягає білі тканинні рукавички, щоб не пошкодити експонати руками. Сідає на стілець перед деревʼяним лакованим столом. Перед ним – старенький сірий ноутбук, олівці і ручки у залізній бляшанці.
Усі знахідки попередньо проходять камеральну обробку – миють предмети або чистять сухою щіткою, щоб не пошкодити. Савицький ставить на край столу пластиковий контейнер і починає діставати малі коробки. Першою показує останню знахідку – мідну монету часів Катерини ІІ. Вона вкрита зеленкуватим корозійним нальотом, характерним для міді.
– Це знахідка з тієї ями, що я сьогодні копав. Її знайшов старший науковий співробітник Олександр Ганшин з металошукачем. Ця монета ХVІІІ століття. Ось ще одна вчорашня знахідка – так звана "полушка", – показує дрібну монету номіналом пів копійки. – "полушка" означає половина. Це монета Петра І, 1710 року. На ній, бачте, орел зображений.
Окремо від усіх зберігаються великі монети, які знайшли поряд. Їх археологи називають "скарбом". До масивних монет номіналом 2–3 копійки прилипли залишки чорної тканини у рослинний гірчичний візерунок – це був своєрідний гаманець чи мішечок для зберігання. На ці гроші можна було добряче посидіти у трактирі компанією, жартує Володимир.
– Цей гаманець був загублений на дні підлоги. Там сім монет Миколи І, можна відчитати роки – 1842–й, 1850–й. тканина просто стліла, бо пролежало півтора століття в землі. Ким був власник, важко сказати.
Серед знахідок також є бронзовий підсвічник, жіночий срібний перстень з кольоровими камінцями, свинцева використана куля й пляшка з–під одеколону. В одному шарі знайшли натільний мідний хрестик і ладанку із зображенням святих.
– Найдавнішу знахідку знайшли у згорівшому шарі початку ХVІІІ століття – це монета Карла ХІ, ризький солід. Він був на троні з середини ХVІІ століття до 1697 року. Ця монета датується кінцем ХVІІІ століття. Це теж згуба, але річ в тім, що ці монети навіть після смерті Карла ХІ прослужити кілька десятків років. Теоретично ними у нас теж можна було розраховуватись. На ній зображена монограма Карла.
Володимир із захопленням розповідає про "скарби", що вдалося відкопати. Археолог радіє найбільш дрібним знахідкам, адже вони несуть історичну інформацію про ту чи іншу епоху.
– Ось штик від гвинтівки Мосіна ХІХ століття. Вона могла належати тільки військовому, показує на іржавий гострий штик, замотаний у пухирчасту плівку. – Хочеться тут уже все дослідити, увесь той матеріал, бо його дуже багато. А тоді вже можна буде думати про щось інше.
Усього за час розкопок у підземеллі вдалося знайти понад тисячу рідкісних предметів. більш детальне вивчення розпочнуть після досліджень підвалу. Науковець пояснює, як вийти надвір, а сам залишається в кабінеті серед своїх скарбів.
У внутрішньому дворику заповідника майже немає людей. Службу проводять тільки на свята. Біля входу під дзвінницею біля турнікетів чатує охоронець, він закриває браму щоразу, як лунає повітряна тривога.
5 
79692
Коментарі