Бог не хоче, щоб ми були бідні і голодні – рабин Вольф

Україна дає кожній людині жити за своїми релігійними правилами, якщо це не суперечить державному закону. Не в кожній країні так просто відкрити національні школи. А тут цілий закон регламентує це. У мене багато друзів живуть по світу, де це неможливо зробити.
Україна відкрита. Де ще президент зробив єврейські і мусульманські свята державними?

Кожного випускника після релігійного навчання я підштовхую йти за його світською спеціальністю, займатися своєю справою. Бути музикантом, айтішником. Щоб людина не проводила все життя в общині. Живи у світі, одружуйся, працюй. Але приходь на ранкову, денну, вечірню молитву. Дотримуйся суботи. Всі заповіді виконуй.
Бог - це гармонія. Він не хоче, щоб ми були бідні і голодні. Він хоче, щоб ми жили добре, але правильно. А коли хтось каже, що Бог лише у синагозі, не розуміє його суті.

Думаю, у нас найбільш об'єднана община не тільки в Україні, а й у єврейському світі. Так щоб була не тільки синагога, а й така кількість програм. Для жінок до пологів, після пологів, дитячі садки, молодші школи, старша школа, релігійна, єврейський університет, програма для навчання студентів. І два дитячих будинки-пансіонати для хлопців і дівчат. Єврейська вища духовна семінарія. Будинок пристарілих. Є кладовище. Така кількість закладів є, може, ще в одній чи двох общинах світу.

Я допомагаю людям міняти їхнє життя. Для цього мене Бог послав у цей світ. Пояснюю, як правильно і добре жити. Людина чує й усвідомлює. Міняє звички, поведінку. Це важка праця. І якщо мені вдалося одній людині допомогти змінити життя - я переміг.

Сказати, що тут немає антисемітизму – це дурниці. Він є побутовий. Іноді на вулиці, між сусідами. Іноді я це відчуваю. Не звертаю велику увагу. Тут немає державного антисемітизму. Навпаки – є підтримка. Це важливо.
Друге – порівняти антисемітизм в Україні і в Європі, то ми живемо в раю. Я ходжу тут з кіпою, цицитом, у сюртуці з талітом по вулиці. У Брюсселі так страшно ходити. Так само в окремих районах Парижу.

Страх іноді гірший за відсутність грошей. Є багаті, які бояться, бо не знають, що буде завтра. Не сплять. Переживають, чи будуть здорові. Є історія зі старої єврейської книги. У місті була пандемія. Рабин вийшов на вулицю і зустрів Ангела Смерті. Запитав, скільки людей той збирається забрати. П'ять тисяч, відповів. Епідемія пройшла. Вони знову зустрілися. Рабин запитує: "Ти ж обіцяв забрати п'ять, а забрав 15". "П'ять тисяч померли від хвороби, а 10 – від страху".

Рабини США, Канади, Австралії, Європи заздрять білою заздрістю свободі, можливостям та успіхові українських колег. Майже ні в кого немає своїх шкіл, так багато вірян у синагогах і взагалі синагог. Україна дає приклад. Ми зустрічаємося раз у рік. Їдуть тисячі рабинів Хабад у США. Цього року це було в zoom. Я не пам'ятаю за останні 30 років, щоб Україна не була однією з головних тем: як ми працюємо, як перейняти наш досвід, як досягти такого ж успіху.