Соромно

На початку другого тайму матчу Польща – Україна варшавські режисери трансляції різко перевели камери на інший бік трибун "Народового". Напевно, було прикро за співвітчизників, які в перерві залишили своїх футболістів грати при спорожнілих, ніби червоних від сорому, кріслах стадіону.

Мені згадався інший матч. У березні 1995-го ми приймали італійську молодіжку. Матч відбувався на київському стадіоні "Динамо". По периметру стадіону поставили курсантів, аби не дали найнастирнішим перелізти через паркан і потрапити на гру безкоштовно. Більшість спостерігали за матчем зі схилів, що оточують стадіон. Дерева ще стояли голі й не закривали виду на поле.

Кадри голу Михайленка довго крутили по каналу Eurosport

Я вмостився біля камери італійського телебачення. Кадри голу Дмитра Михайленка, забитого майже із середини поля, довго потім крутили по каналу Eurosport. Але найбільшу увагу італійців привернув інший епізод. Наприкінці першого тайму кордон курсантів зняли, і потік уболівальників, долаючи паркан, помчав пагорбами довкола стадіону до вільних місць на трибунах. Такої дикої орди європейці напевно не бачили з часів навали варварів на Рим. Італійські оператори відірвали увагу своїх камер від футбольного поля і спрямували її на цю неприборкану масу людей, що прибували й прибували, займаючи вільні місця на дерев'яних лавах.

Чомусь досі прикро й соромно за це. А наші тоді виграли.