Я зробив лук і підстрелив корову. Не вбив, звичайно. Для тварини моє влучення у філейну частину було, певно, як буденний укус ґедзя. Але на цьому моє захоплення індіанцями не закінчилося. На початку 1990-х московський журнал "Вокруг света" обіцяв своїм передплатникам за певну суму вислати енциклопедію всіх індіанських премудростей - від вишивки бісером до полювання на дикобраза. Книжки я не дочекався. А через пару років, коли вже перехворів червоношкірими, знайшов удома конверт із моїми карбованцями. Мама так і не кинула листа до поштової скриньки. Боялася чергового "лохотрону". Дитячу мрію я здійснив після армії, коли побачив колись недосяжний томик у букіністів. Читав його, скоріше, з ностальгії.

Почекайте ще дві години. З технічних причин не можемо розпочати сеанс

Індіанці повернулися в моє життя, коли разом із режисером Михайлом Іллєнком зацікавився легендою про льотчика Івана Даценка з Полтавщини, який став вождем племені ірокезів-могавків у Канаді. Я поїхав до рідних Даценка, спілкувався з його однокласниками, першим коханням, через соцмережі шукав інфу за океаном. Михайло Герасимович у цей час оббивав пороги Мінкульту, вимолюючи гроші на кіно про україномовного вождя. Ми періодично зідзвонювалися. Він розповідав, що на своїй яхті вирушає в Аргентину знімати перший кадр фільму "ТойХтоПройшовКрізьВогонь". Взагалі ж зйомки розтягнулися на довгі, як для кіно, чотири роки.

Й от по Києву висять афіші. На прем'єру приходжу за годину. Софійська площа заповнена - вхід вільний. Всі в очікуванні заходу сонця, коли просто неба можна буде нарешті побачити українського героя, такого рідкого птаха на нинішніх екранах. "Ви чотири роки чекали наш фільм, почекайте ще 2 години. З технічних причин не можемо розпочати сеанс", - кажуть організатори, після й так півторагодинної затримки. "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" закінчився опівночі. Досидів до кінця. Якби запізнився на метро, точно пошкодував би, що лишився.

×