600 років тому заарештували одного з найперших реформаторів церкви
Майбутній ректор одного з найвідоміших у Середньовіччі Празького університету народився в містечку Гусинець між 1369-1371 роками. Про його дитинство відомо небагато – батьки були скромними селянами. Бідність не дозволяла утримувати сина-студента. Однак Ян наполіг і разом із матір'ю відправився до Праги. Побачивши здалеку вежі Празького Града, мати впала на коліна й просила для сина Божих благословень. Проста селянка боялася, щоб її син не вмер із голоду. Однак ніяк не розраховувала, що благословення виявляться аж надто рясними.
Ніхто не знає, як учився Ян: одні історики стверджують, що він був одним із найкращих студентів, інші – що вчився посередньо. Однак і ті, й інші не заперечують, що в ті роки Гус був ревним католиком. Сам він неодноразово згадував, що в 1393 році віддав останні чотири гроша на купівлю індульгенції – прощення гріхів, яке тоді практикувала католицька церква.
У 1400 році Ян стає священиком і вже за два роки проповідує у Віфлеємській церкві Праги. На проповіді молодого ченця приходило багато людей. Їх приваблювала чеська мова й розписи храму які власноруч малював священик. Якось до Яна приїхав давній товариш – Яроним, який побував в Англії. Він привіз збірку проповідей англійського священика Джона Уікліфа. Англієць стверджував, що єдиним джерелом віри має бути святе Письмо, а не сліпе поклоніння Папі. Він засуджував продаж посад, існування індульгенцій та плату за церковні таїнства. Разом із Яронимом до Праги прибуло два послідовника Уікліфа – молоді англійські художники. На стіні міста вони намалювали дві картини: на одній був зображений Ісус в потертому одязі, що в'їжджав верхи на ослиці в Єрусалим, на іншій – римський папа в інкрустованому діамантами й золотом вбранні та в кареті, яку везли шестеро білосніжних коней. До картин не треба було слів: контраст між скромним сином теслі із Назарета і його нібито намісником на землі був аж надто очевидний.
Відтоді Гус захопився вченням Уікліфа. На відміну від гарячого й імпульсивного Яронима, Ян сприймав учення не серцем, а розумом. Спокійним голосом він проповідував прихожанам, що церква й духовенство - це одне, а Бог і віра – дещо інше. Ян не був реформатором у прямому розумінні цього слова, але одним із перших наважився критикувати духовенство, що зарвалося.
До певного часу кар'єра Гуса йшла вгору: після реформи Празького університету чехи отримали в ньому три голоси, а німці – лише один. Обурені цим німецькі студенти залишили Прагу й подалися до Лейпціга. Тим часом Яна Гуса обрали ректором університету. Однак щасливі роки невдовзі скінчилися. Архієпископ Праги, обурений розповсюдженням у місті ідей Уікліфа, заборонив Гусові читати проповіді. Надія на скасування розпорядження Римським папою була марною: той видав буллу, в якій проголосив колишнього ректора єретиком, а кожне місто, яке надасть йому дах і їжу, буде покаране. Погроза негайно вступила в дію: в Празі не ховали мерців і не грали весіль. Гус був змушений залишити столицю. У вигнанні він видає трактат "Про церкву", де пише роздуми про індульгенції та місце папи Римського в церкві.
В 1413 році теологічний факультет Празького університету оголосив свого колишнього ректора єретиком. Ще за рік імператор Священної Римської імперії Сигізмунд скликав загальний собор у німецькому місті Констанц. Ян рвався туди, аби довести свою правоту. Прибувши до міста, Гус отримав захисну грамоту від імператора, яка була схожа на посвідчення особи й не могла захистити проповідника від звинувачень собору. Ще одну грамоту видав особисто папа Римський.
Собор мав вирішити два питання: знищення єресі й усунення розколу. Річ у тім, що на той час три особи оголосили себе римськими папами. Почали з єресі. 6 грудня Гуса викликали на допит перед кардиналами й відразу заарештували. Протести чеських дворян і самого імператора ні до чого не привели. Папу Івана ХХІІІ теж не минула доля чеського проповідника: його звинуватили у вбивствах "та гріхах, які непристойно називати вголос", усунули з престолу, а при спробі втекти заарештували й посадили в сусідню з Гусом камеру в'язниці.
У тюрмі Ян розхворівся. Особливо доймав його гострий зубний біль. Однак на судових засіданнях він виголошував довгі промови, чим неабияк дратував духовенство. У листах із тюрми закликав прихожан церкви "прикрашати душу більше, аніж власний будинок". Друзі радили чеському в'язню погодитися зі звинуваченнями й відректися. Один із них сказав, "що, якби довелося, то на вимогу Собору погодився би визнати себе однооким, хоча маю обидва ока". Зректися просили в'язня кардинал Забарелла і колишній друг, а тепер свідок обвинувачення Палеч. У передчутті неминучої страти Палеч приходив у в'язницю й довго плакав, умовляючи Яна зректися. Однак вірність ідеалам Гус ставив набагато вище дружби.
– Я не можу збрехати й вчинити проти власного сумління.
На закиди в єресі вимагав у суддів довести свою правоту цитатами із Біблії.
Облишивши марні спроби, кардинали позбавили Гуса сану священика й віддали світській владі. Міська влада Констанца вирішила спалити єретика на вогнищі за містом. Дорогою його знову вмовляли відректися. Однак в'язень був непорушним. Останнє прохання відректися озвучив імперський маршал, коли до прив'язаного чеха вже підійшли з вогнем.
– Я не вчив і не проповідував того, у чому звинувачують мене лжесвідки, – була відповідь.
Багаття запалало. До нього дошкутильгала стара бабуся й кинула в полум'я оберемок хмизу.
– О, свята простота, – вигукнув Ян.
Окрім хмизу у вогонь кидали Біблії надруковані чеською мовою. Лише за 100 років після Гуса чехи знову почули слово Боже рідною мовою.
Згодом попіл від вогнища вкинули в річку Рейн, щоб послідовники вчення Гуса не зробили з нього місця паломництва. Однак жорстока розправа з популярним проповідником призвели до серйозних заворушень у Чехії. Повстання очолив шляхтич Ян Жижка. Розлючений народ виганяв католицьких священиків із їхніх приходів. Коли король Венцеслав наказав відновити їх, люди почали збиратися на церковні зібрання й слухати нових проповідників на горі Табор. Таборити не визнавали розкоші, богослужіння німецькою та латинською мовою й називали їх язичницькими. Вимагали релігійної свободи й терпимості. Протиборство закінчилося кількома тривалими війнами між повсталими та королем Сигізмундом. В історію вони увійшли під назвою гуситських воєн.
1 
1
Коментарі