Літературознавець і дисидент Іван Світличний народився 20 вересня 1929-го у селянській родині на околицях селища Половинкине – тепер Старобільського району на Луганщині. Мав молодших сестер Марію та Надію.
"У бідній хаті, крім наших батьків, яким на час народження Івана було по 19 років, жили ще баба Килина та її старший син Михайло з дружиною, - згадувала сестра Надія Світлична. - Був город, корова, кури, гуси, час від часу годували порося - усе ненадовго, бо прохарчуватися було тяжко. М'ясо з домашньої живності продавали, щоб якось латати діри у злиденному господарстві. Доки ще колгоспне рабство не прикувало, їхні батьки їздили на заробітки на Донбас. Під час голоду 1932-33-х Іванові 3 роки. Батьки не дали йому померти, бо, здається, швидше, померли б самі, рятуючи дитину. Сам Іван допомагав і змалечку виконував важкі чоловічі обов'язки. У 11 років без квитка на даху вагона їхав до Луганська по сіль. Мати довіряла йому й він її не підводив".
Іван йде до місцевої школи, та навчання перериває Друга світова війна. 1943-го разом із однокласниками майструє саморобну вибухівку, щоб підірвати німецьку військову машину. Та вибухає в руках - втрачає пальці, які все ж лікарям вдалося частково врятувати. Після війни продовжує навчання, але вже у Старобільській школі. 1947-го вступає до Харківського університету на філологічний факультет. Заробляє на життя приватним викладанням, підтримує родину.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Алла Горська та Іван Світличний як ідеали для наслідування: до ювілею шістдесятників презентували альбоми
Після закінчення університету вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Тараса Шевченка при НАН України у Києві, але його дисертацію до захисту не допускають - суперечить ідеології. Одружується на інженерці Леоніді Терещенко. Квартири не мають, змушені жити у келії Фролівського монастиря у матері дівчини.
На початку 60-х отримують 1-кімнатну квартиру на вулиці Уманській, 35. Тоді ж Іван приєднується до Київського клубу творчої молоді "Сучасник". Поруч із Аллою Горською стає неформальним лідером, навколо якого об'єднується творча молодь. За спогадами друзів, Іван був душею шістдесятництва та містком між київськими та львівськими дисидентами. Більшість із них знайомляться у його квартирі, або за його допомогою.
У цей час поринає в активну літературну та перекладацьку діяльність, поширює нелегальний самвидав, зокрема сприяє його виданню за кордоном. Статті Світличного присвячені творчості літературного покоління 60-х. Він критикує типову радянську партійну літературу, часто змушений писати під псевдонімами. Захищає молодих літераторів від нападів, проте сам потрапляє у коло ворогів влади.
Звинувачення у "формалізмі", участі у "сумнівних організаціях", відхиленні від ідеології партії, конфлікти із начальством, переслідування на роботі та постійні звільнення зацікавлюють КДБ. Розпочинається стеження, згодом обшуки. Наприкінці 1965-го потрапляє за ґрати за "антирадянську агітацію та пропаганду". Тримають у камері 8 місяців і відпускають за відсутності доказів. Але 1972-го після зустріч лише з одним чоловіком отримає 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. 1977-го напише поетичну збірку "Ґратовані сонети". Після заслання повернеться до Києва інвалідом та більше ніколи не зможе працювати.
Більше про Івана Світличного читайте у журналі "Країна" за 17 вересня 2019 року.
12 січня 1972-го КДБ УРСР у Києві та Львові заарештував 14 діячів дисидентського руху, звинувачених в "українському буржуазному націоналізмі" і поширенні самвидаву. Упродовж 12-14 січня заарештували щонайменше 19 осіб: 11- у Києві, 8 - у Львові. Усього протягом року зазнали репресій 89 осіб.
7 
35413
Коментарі
1