Голод став елементом комуністичного тоталітарного режиму ще на початку його встановлення. Про це кореспонденту Gazeta.ua розповів історик Володимир В'ятрович.
"У 1921-1923 роках голодувати почали через розруху і посуху. Але влада не докладала зусилля для подолання цих факторів. Навпаки, брак їжі стали використовувати як важіль впливу на народ. Можна впевнено говорити про лідера більшовиків Володимира Леніна, як про архітектора такої політики. Перший штучний голод - тестування цієї зброї проти незгідних. Події 1932-1933 років - це продумане втілення злочину, відповідь на масові повстання українців проти політики Йосипа Сталіна. Голодомор поставив українську націю на межу існування. На ньому не зупинилися, а використали у 1946-1947 роках", - пояснює дослідник.
Три голоди - елементи однієї і тієї ж політики. Була спрямована на знищення українців.
"Викриття правди про Голодомор стало елементом боротьби проти комуністичного режиму, - говорить Володимир В'ятрович. - Поява інформації про геноцид тісно пов'язана з національним відродженням. Тема заборонялась в Україні до 1991-го. Відтоді різко зросла кількість людей, які розуміють трагедію і визнають її геноцидом. Зараз це 82% українців. Така кількість - результат роботи науковців, громадськості та держави".
Навколо Голодомору сформувався найвищий ступінь суспільного консенсусу. Отримали міцну платформу формування української національної ідентичності.
"Масштаби Голодомору приховувалися - багато смертей не фіксувалося або змінювали їх причини. Якщо десь реальні втрати вказували, то потім такі документи знищувалися. Так вчинили з фондами наркомату здоров'я.
У родинах, які пережили Голодомор, боялися говорити про нього. Люди воліли мовчати і забувати. Розказувати наступним поколінням – означало наражати їх на небезпеку
Інформація про трагедію в пресі чи книгах не могла з'явитись. Згадки про минуле ставали підставою для репресій. Тому у родинах, які пережили Голодомор, боялися говорити про нього. Люди воліли мовчати і забувати. Розказувати наступним поколінням – означало наражати їх на небезпеку. Частина свідомо йшла на втрату національної ідентичності. Відмовлялись від мови і культури, перетворювалися на "советских людей". Нація знищувалась ментально", - каже історик.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Села повимирали. До них заселяли приїжджих з Росії - очевидець Голодомору
Щоб покарати організаторів Голодомору потрібно проводити ще багато роботи. Формувати суспільний імунітет, який зробить неможливим повторення подібних злочинів.
"Слід розповідати світові про людей, які пов'язані зі знищенням українців. Їх злочини недостатньо засуджені на міжнародному рівні. Донедавна навіть мапі України залишалися імена організаторів Голодомору, у назвах населених пунктів і вулиць. В Грузії зараз небезпечні тенденції повернення культу особи Сталіна. Очевидно, за підтримки російської пропаганди. Його представляють "найвеличнішим грузином" в історії країни. Встановлюють пам'ятники. Тому про покарання організаторів Голодомору говорити зарано. Це не той випадок, коли "час лікує". Над засудженням потрібно працювати", - додає Володимир В'ятрович.
Більше про Голодомор читайте в журналі "Країна" за 25 листопада 2021 року.
Підписатися можна ТУТ.
Щороку в четверту суботу листопада в Україні вшановують загиблих від голоду. Цьогоріч День пам'яті жертв Голодомору припадає на 27 листопада. У цей день проводять поминальні богослужіння, відвідують пам'ятні місця.
О 16:00 долучаються до загальнонаціональної хвилини мовчання та акції "Запали свічку".
Голодомор-геноцид організувала радянська влада у 1932‑1933 роках, щоб зламати український спротив режиму. Державні органи вилучили продовольство й закрили кордони. Мільйони людей вмерло від голоду. Керівництво Радянського Союзу приховувало масову смертність в Україні та відмовилося від благодійної допомоги, що її пропонували інші країни й діаспора.
До 88-х роковин трагедії Український інститут національної пам'яті проводить інформаційну кампанію "Діти – найвразливіші жертви геноциду". Закликають берегти пам'ять про знищення українців і шанувати тих, хто пережив трагедію. Звертають увагу на потребу шукати шляхи передачі інформації про складну сторінку української історії сучасним дітям та підліткам, але не травмувати їх.
5 
35413
Коментарі
1