"Невозможно представить, что это был за ужасающий момент, когда мы вдруг почувствовали рядом с собой дыхание смерти. Но и в тот же момент ощутили величие и силу Господа, когда Он простер над нами свою защитную руку. Это было такое чудесное чувство, которое я никогда не забуду, как и то чувство блаженства, которое я испытала, увидав, наконец, моего любимого Сашу и всех детей целыми и невредимыми, появляющимися из руин друг за другом. Это было как воскрешение из мертвых", – пише Марія Федорівна, дружина російського імператора Олександра ІІІ, до свого брата, грецького короля Георга І. Розповідає про аварію імператорського потяга 29 жовтня 1888 року.
Того дня він прямував із Криму до Санкт-Петербурга. Через дощ потяг спізнювався на годину. Технічний інспектор барон Олександр Таубе наказав збільшити швидкість до 68 км/год – майже вдвічі більше за норму. О 14.14 на 10-метровому насипі біля станції Бірки – тепер Зміївський район Харківської області – поїзд зійшов із рейок.
43-річний Олександр ІІІ, 40-річна Марія Федорівна, їхні діти 20-річний Микола – майбутній імператор Микола ІІ, 17-річний Григорій і 13-річна Ксенія саме обідали у вагоні-
їдальні. Від удару поперечні стінки вибило, а бокові тріснули, почав падати дах. Камер-лакеї, які стояли в дверях, офіціант і собачка Камчатка – загинули.
"Вагон-їдальня був найважчим і розташовувався в центрі потяга, – пише харківський дослідник Олексій Іваницький. – Розповідали, що коли вагон сплюснуло, імператор на своїх плечах утримував дах, аби змогли вийти пасажири. Звичайно, це перебільшення, бо багатотонну конструкцію не зміг би втримати навіть найсильніший богатир. Але те, що дах не впав на людей і не розчавив їх – неймовірно. На фотографіях видно, що величезний овальний стіл і стільці вилетіли далеко за межі вагона, люди впали на насип, стіни вагона склалися, дах ліг на них. Вийшло щось на зразок укриття, завдяки якому і врятувалися пасажири. В Олександра III лише сплюснувся срібний портсигар у кишені".
Усі члени монаршої родини вижили. Постраждала тільки Ксенія – через травму вона на все життя залишиться з горбом. Загалом із 68 пасажирів потяга загинув 21.
"Мой дорогой пожилой казак, который был около меня в течение 22 лет, был раздавлен и совершенно неузнаваем, так как у него не было половины головы, – оповідає Марія Федорівна. – Также погибли Сашины юные егеря, как и все те бедняги, кто находился в вагоне, который ехал перед вагоном-рестораном. Этот вагон был полностью разбит в щепки, остался только маленький кусочек стены! Когда мы выбрались из этого ада, все были с окровавленными лицами и руками. Частично это была кровь от ран из-за осколков стекла, но в основном это была кровь тех бедных людей, которая попала на нас. Так что в первую минуту мы думали, что мы все были тоже серьезно ранены. Мы были также в земле и пыли так сильно, что отмыться окончательно смогли только через несколько дней, настолько прочно она прилипла к нам. Саша сильно защемил ногу, да так, что ее удалось вытащить только через некоторое время. Потом он несколько дней хромал, и нога его была совершенно черная от бедра до колена. Я тоже довольно сильно защемила левую руку, так что несколько дней не могла до нее дотронуться. Она тоже была совершенно черная, а из раны на правой руке шла сильно кровь. Кроме того, мы все были в синяках".
Газети писали, що аварія сталася через вибух бомби, яку заклав помічник імператорського кухаря. Насправді залізницю на цій ділянці будували абияк. Олександр ІІІ наказав припинити розслідування. Кількох чиновників все ж звільнили. Жителям сіл, які прийшли допомагати рятувати пасажирів потяга, імператриця пізніше роздала подарунки. Комусь порцеляновий посуд, комусь – гроші. Неподалік місця аварії збудували велетенський храм, зруйнований під час Другої світової війни. З нагоди "чудотворного порятунку" в Харкові заснували комерційне училище, створили кілька благодійних установ, виділяли стипендії.
26 жовтня 1978 року Всесвітня організація охорони здоров'я оголосила, що вірус віспи перестав існувати в природі. Перші згадки про цю хворобу з'явилися у Стародавньому Єгипті. У ХV ст. вважали, що кожна людина мусить перехворіти на віспу хоча б раз у житті. Гинув кожен шостий хворий. У ХХ ст. померли близько 500 млн осіб. 1967-го почалася масова вакцинація. Вона обійшлася у $298 млн – $1,2 млрд на теперішні гроші. Останній випадок зараження віспою людини від людини зафіксували 1977-го в Сомалі. А останньою жертвою хвороби стала американка Джанет Паркер – вона померла 11 вересня 1978 року.
27 жовтня 1968-го обікрали квартиру скрипаля Давида Ойстраха (1908–1974) в Москві. Злодії забрали гроші в різних валютах – загалом $120 тис., золотий портсигар, шахи з золотими та срібними фігурами, колекцію старовинних годинників, ключ від Єрусалима, ордени, шуби. Не взяли тільки дві скрипки, одна з яких – роботи Антоніо Страдіварі. "Чого їх тягти? В музичному магазині таких висить 100 штук по червонцю", – сказав один із бандитів. Насправді інструменти коштували $1 млн і $700 тис. Усі цінності знайшли й повернули власникові за три місяці. А через 20 років про цю крадіжку зняли телесеріал "Візит до Мінотавра". У ньому "знімалася" скрипка з колекції Ойстраха, яку на той час передали в музей.
31 жовтня 1815 року хімік Королівського інституту Великої Британії Гамфрі Деві (1778–1829) сконструював лампу з металічною сіткою, що закривала полум'я. Її можна було безпечно використовувати у вугільних шахтах, де накопичувався вибухонебезпечний газ метан. Патентувати винахід Деві відмовився – аби його безперешкодно могли виготовляти по всьому світі. "Моєю єдиною метою було людинолюбство. Якщо я мав успіх, то вже вважаю себе щедро винагородженим", – казав. Лампу Деві шахтарі використовували до 1960-х.
2 
1
Коментарі