– По чем яблоки? – питає у продавщиці фруктів чоловік старшого віку.
– Мужчина, я прошу вас, уйдите! – роздратовано кричить та.
– А что я такого спросил?
– Вы мне всех покупателей развоняете. У вас все равно денег нет!
– Да я…
– Я сказала – пошел вон, скотина!
Чоловік розвертається і йде. Я, замість купити мандаринів, беру кілограм яблук і наздоганяю його.
– Ось, – кажу, – пригощайтеся.
Він сумно посміхається.
– Да я же не есть. Понимаете, я рисую натюрморты. Виноград, знаете ли, груши, яблоки. Я – художник. Михаил Михайлович.
Дивлюсь, і справді – плями від фарби на піджаку, штанях, береті. Напрошуюсь погостювати в майстерні.
– Конечно, – погоджується він. – Только я пешком, понимаете ли. Это полезно для здоровья.
Дорогою Михайло Михайлович кидає 5 грн у пакет жінці в інвалідному візку, що просить милостиню біля переходу.
– Знаю эту женщину, – говорить. – Работала когда-то учительницей математики в школе. Лет 15 назад рисовал ее портрет. Красивая женщина, знаете ли… Была.
За кілька хвилин приходимо до старовинного доглянутого будинку. Всередині – чисто, ремонт, нові меблі, книжки на полицях. Господаря зустрічає великий кудлатий пес.
– Здравствуй, Сальвадор, – гладить його Михайло Михайлович. – Познакомься, это хороший парень.
Усміхаюся. Кажу, що звати мене Володя.
Майстерня художника розташована на другому поверсі. На столі – багато фруктів: чорний виноград, груші, апельсини, лимони.
– Вибачте, а чому ви…? – не встигаю доказати.
– Но она же меня сама прогнала. Решила, что я – бомж, что денег у меня нет.
– А чому ви не…?
– Нет смысла. Как там по-украински – "нещасна жінка". Ей важно показать, что в этом мире есть кто-то еще ниже, чем она. Я сделал ей услугу. А за яблоки – большое спасибо. Здесь не хватает зеленого.
2 
1
Коментарі