Жінкам ніззя

Я маю справу з флотськими людьми. Придбала кілька суконь у синю смужку, сережки з якірцями. Навчилася розбиратися у цьогорічних фрахтових ставках на судна типу "Волго-Балт", відрізню судно від корабля. Знаю, що таке осадка і хто такий суперінтендант. Та серед флотських своєю не стала.

Вони суворі й сентиментальні водночас, безстрашні й забобонні. Кажуть компліменти, додають в "Однокласниках". Підозрюю, навіть закохуються. Але близько не підпускають.

На палубу судна ступаю правою ногою. Бо є така морська прикмета. Боцман приємно вражений, що я така обізнана, та виду не подає.

Ще я знаю, що не можна свистіти на палубі. Боронь Боже присісти на кнехти, плюнути за борт чи стати спиною до лобових ілюмінаторів. Не можна також вносити рибальські чоботи чи інше взуття на плечі — тільки під пахвою. Заборонено входити до камбуза поперед кока. Суп у каструлі треба замішувати за годинниковою стрілкою. Але останнє точно не згодиться. Так близько вони не підпустять.

Навіть закохуються. Але близько не підпускають

У кают-компанії команда їсть макарони, щедро поливаючи кетчупом. Мене стрічають не надто привітно.

— У машинне відділення жінкам ніззя! — з порога попереджають матроси. Байдуже, що камбуз і кают-компанія мене цікавлять мало.

— Я тут не жінка, я журналіст, — серйознішаю і дістаю посвідчення головного редактора. Вони на нього не зважають. Назирають, чи не потикаю носа у "машину".

— Вам можна, ви наш ангел, — каже пошепки "дід". Дідові років 40 від сили. Так на судні називають старшого механіка. Прочиняє для мене секретні двері. У машинному відділенні нічого цікавого — мазут і залізо.

Зате на палубі вже чатують матроси і кок. У всіх — руки в боки. Кок ще й із черпаком у руці.

— У "машину" заглядали?! — суворо допитуються.

— Ну що ви, хлопці. Не положено, то й не положено, — відмахуюся й поспішаю зійти на сушу.

Схрещені пальці тримаю у кишені. У мене свої прикмети.