У мене на голові — як у дурного на хаті, волосся закручене в розтріпану дулю, очі невмиті. Рельєф шкіри обличчя теж видозмінений — 5 хвилин тому я ще спала лицем у подушку. Спортивні штани обсмикані, светр із Міккі Маусом запраний — учора отак крутилася на кухні. Вираз обличчя ще той, бо коли сонна — я зла. Біжу через дорогу до найближчої крамниці по котячий корм. Бо коли моя кицька без сніданку — вона ще зліша, ніж я.
І тут — на тобі!
— Олю, привіт. Усе гарнішаєш! — хук долі у спину голосом першого шкільного кохання.
Повертаюся — точно він. Стоїть, всміхається. Ох, Вітьок, як же невчасно ти звалився на мою розтріпану голову! Ще учора й 10 років перед тим усе віддала б за твій комплімент. А в обсмиканих спортивках якось не до першого кохання.
Сотні разів уявляла цю зустріч. Наприклад, прогулююсь я набережною Сен-Тропе у білосніжній сукні, наче грецька німфа. І раптом мій капелюшок зносить у лазурове море. Доки люди на березі ахають, якийсь загорілий брюнет не роздумує, зриває із себе сорочку і стрибає у воду. За мить повертається зі згубою, опускається на коліно й цілує мені руки. Я впізнаю Вітька, він підхоплює мене на руки, й люди навколо захоплено аплодують.
Коли моя кицька без сніданку — вона ще зліша, ніж я
Він усе пам"ятає про нас — як тягав мене за косички і як я підбила йому праве око. І про незграбний поцілунок у шкільній їдальні поміж другою стравою і компотом із сухофруктів. Тоді я вдарила його вдруге. У 8 років я й гадки не мала, що то таке — залицяння.
Зрештою, це міг би бути пляж не у Сен-Тропе, а наприклад, у Мармарисі або в Одесі. А замість білої сукні згодилася б і моя блакитна з оголеним плечем або червона, яку я задешево придбала на розпродажу.
Я вдаю страшенно зайняту, заклопотану і затуркану одночасно. Бовкаю скоромовкою:
— Дякую, мені казали, що гарнішаю! — І, не обертаючись, швидко зникаю за рогом чужого будинку. Додому повертаюся городами, начіплявши на штани будяків і череди.
На порозі стрічає зла кішка. Ох чорт! Я ж забула купити корму.
1 
1
Коментарі
12