Учора бачила Таню. Розминулися біля каси торговельного центру. Я вдала, що ми не знайомі. Спиною відчувала, що вона якийсь час дивилася мені услід. Але я не обернулася. Тепер мені соромно.
На Таню хотіли бути схожими всі дівчата на філології. Найгарніша, найвеселіша, найрозумніша, відмінниця, а ще у неї найкращий одяг і залицяльники. У Тані ніс картоплею, але краси не руйнував, височенна — але не тичка, а грація. Вона розповсюджувала косметику "Оріфлейм", і я купила у неї стругачку для олівців. Це найдешевша річ із каталогу. Хотілося, щоб нас щось єднало з Танею.
На п"ятому курсі хтось пустив чутку, що вона спить із чоловіками за гроші. Не повірила. Вирішила, що пліткують через заздрощі.
Я не бачила її після університету і раптом упізнала на чужому фото. Готувала публікацію про лучанку Руслану, яку подруга продала у рабство до Стамбула. З вербувальниками зійшлися на сумі в $250. Приниження, втрачене здоров"я й нерви ні до чорта. Один лише раз Руслана бачила море — клієнти повезли на пляж.
— Ось ця дівчина завжди мене жаліла. Вона зараз у Туреччині.
На фото в компанії підстаркуватих чоловіків на березі моря упізнаю Таню. Струнка, кучерява, ніс картоплею. Усе в мені перевернулося. Хотілося підхопитися і бігти — телефонувати знайомому начальникові управління з боротьби із торгівлею людьми, шукати телефони "ЛаСтради", рятувати Таню. Але Руслана покрутила пальцем біля скроні:
— Вона приїхала сама!
Виявилося, що Таня час від часу навідувалася до Стамбула "на заробітки". Працювала повією три місяці, потім поверталася і продовжувала візу. А подруг по ремеслу втішала, бо в неї добре серце.
Від почутого відходила кілька днів. А по тому забула про Таню і її історію. І ось учора згадала знову.
Треба було підійти і гаркнути: "Якого біса?!" Але я вдала, що ми не знайомі. Може, наступного разу, Таню?
1 
1
Коментарі
14