Кажуть, справжнє дитяче щастя — бігти уночі з туалету і радіти, що тебе дорогою ніхто не з'їв. У дитинстві небезпеки чатують скрізь. Якщо вірити у такі речі дорослому, можна з'їхати з глузду. А в дитинстві є наївна впевненість, що з тобою не може трапитися нічого поганого. Головне — бути добре поінформованим.
Малою я добре знала, що чорна "волга" краде дітей. Моя однолітка Люда переказувала таке: "Один хлопчик гуляв на вулиці, й раптом біля нього зупинилася чорна "волга". Опустилося чорне віконце, і звідтіля висунулася чорна рука. Вона простягла хлопчикові м'яча. Хлопчик захотів його узяти, і його затягло у "волгу". Більше його ніхто не бачив".
Коли я пішла до школи, виявилося, що про чорну "волгу" знають усі. Історія повторювалася у різних варіаціях, тож і на думку не спадало піддавати її сумніву. Ми переписали від руки номери всіх чорних "волг" у місті й ретельно відстежували їхній рух.
Інша моя подружка розказувала про циганку, яка начебто приходила у дім до її знайомих. Її посадили за стіл, налили борщу. А з-під столу виглядали циганчині ратиці й хвіст. Господарі поцікавилися: "А що це там у вас?" А циганка як заверещить: "Де?" — і зникла. У дитинстві ми всім двором боялися циганок, особливо з довгими спідницями. Під ними вони ховали ратиці.
Моя улюблена — страшилка про червону помаду. Одна дівчинка фарбувала губи, а потім почала хворіти. Коли вона розламала помаду, всередині знайшла папірця з написом: "Дівчинко, всміхайся, я твоя смерть".
Дитячі страшилки дуже швидко забуваються. Я б не згадала про них, якби нещодавно не зустріла подругу Люду. Вона працює юристом у міжнародній компанії, витрачає шалені гроші на одяг і розкішний макіяж. Але Люда ніколи в житті не фарбувала губи. І я знаю, чому.
1 
1
Коментарі
15