"Якось люди на вулицях почали говорити, що Далай-лама втік. Тоді всі вирішили, що ми теж повинні тікати", – згадував уродженець Тибету Пхуканг Рінпоче про повстання, яке розпочалося 10 березня 1959 року.
Жителі цього регіону в Центральній Азії здавна розвивали унікальну культуру, мову та релігію. 1720-го династія Цін, яка правила Китаєм, встановила свій сюзеренітет над Тибетом. Притому тибетці залишалися вільними від будь-якого прямого втручання Китаю в їхні справи. Після закінчення правління династії Цін 1911 року Тибет став незалежною державою зі столицею в місті Лхаса.
У жовтні 1949-го було проголошено Китайську Народну Республіку, і Комуністична партія, що правила країною, зробила пріоритетом анексію Тибету. Комуністи хотіли зміцнити південно-західний кордон Китаю та отримати доступ до природних ресурсів краю.
У Пекіні називали Тибет феодальнотеократичною державою, а її жителі начебто потребували визволення. Під таким приводом у жовтні 1950 року Китай увів свої війська до цього регіону й зажадав, щоб Тибет став частиною КНР. Пекін також хотів перебрати на себе сферу торгівлі, оборони та зовнішніх відносин Тибету.
Тибетці мали невелику й погано оснащену армію, яка не могла зрівнятися з могутністю китайського війська. Це стало зрозуміло після перших боїв. Захопивши провінцію Амдо, китайці відправили тамтешнього намісника до Лхаси, щоб переконав духовного лідера Тибету – Далай-ламу, 15-річного Тензіна Ґ'яцо, пристати на вимоги Пекіна.
У травні 1951-го тибетські чиновники підписали угоду із 17 пунктів. Вона підпорядкувала Тибет Китаю, обмеживши втручання у внутрішнє управління, культуру та релігію. Та Пекін одразу почав порушувати угоду й у всьому накидати комуністичні реформи. Китайці руйнували монастирі та запроваджувати колективні господарства. Втручалися в усі аспекти тибетського життя.
У Тибеті почали виникати повстанські загони. Невдоволення серед місцевого населення зростало й досягло апогею в березні 1959 року. До вибуху призвело запрошення Далай-лами на китайську військову базу, де нібито мав відбутися концерт із нагоди отримання Далай-ламою чергового духовного ступеня. Його попросили прийти одного, без охорони. Тибетці заговорили, що їхнього лідера хочуть викрасти. 10 березня десятки тисяч людей оточили палац Далай-лами, щоб не пустити його до військового табору.
Спочатку натовп накинувся на чиновників, які погодилися на візит юнака до ворогів. Потім переключили увагу на самих китайських військових, у місті почалися сутички.
Люди стали гуртуватися навколо повстанських загонів і обрали Національну асамблею, яка координувала їхні дії. Почали атакувати китайських військових і органи влади у Лхасі. У ніч на 20 березня армія Китаю почала обстріл палацу Далай-лами, а до 30 березня Лхаса перейшла під контроль окупантів. У місті та на околицях убили 87 тис. тибетців, іще 25 тис. заарештували.
Після цього розпочалася масована військова операція проти повстанців в інших районах Центрального й Південного Тибету. Партизанська війна тривала там іще понад 20 років.
Одразу після обстрілу палацу Далай-лама вирушив в Індію. Слідом за ним пішли тисячі тибетців, які шукали притулку також у Непалі, Бутані та країнах Заходу. У Швейцарії, США, Канаді й Індії виникли великі тибетські діаспори. В Індії сформували тибетський уряд у вигнанні, відомий як Центральна тибетська адміністрація.
10 березня в тибетців став днем національної жалоби. У річницю повстання в Тибеті відбувалися масові заворушення. З 2009-го почали вдаватися до самоспалення. Відтоді щонайменше 150 людей підпалили себе на знак протесту проти влади Китаю.
6 березня 1788-го британці заснували поселення для засуджених на острові Норфолк – за 1,4 тис. км на схід від Австралії. Раніше в'язнів відправляли до колоній у Північній Америці, але припинили після проголошення незалежності США. У першій групі поселенців на Норфолку було 15 засуджених і сім вільних людей. Згодом кількість збільшили до 200. Мешканці острова вирощували льон і заготовляли деревину. 1856 року всіх в'язнів вивезли, а 1914-го острів площею 35 кв. км відійшов Австралії.
7 березня 1573-го Венеційська республіка визнала завоювання Кіпру османами. Венеціанці заволоділи островом у Середземному морі за 100 років до того, скориставшись смертю кіпрського короля Якова ІІ. У березні 1570-го Османська імперія захотіла, щоб Венеція поступилася Кіпром. Після відмови османи висадили туди стотисячне військо і протягом року завоювали п'ять фортець. Кіпр належав Османській імперії до 1878-го, коли Велика Британія викупила острів і пообіцяла підтримку в можливому протистоянні з Росією.
8 березня 1910-го французька спортсменка й акторка, 27-річна Раймонда де Ларош, стала першою жінкою, яка отримала ліцензію пілота. Аероклуб Франції видав їй посвідчення №36. Авіаторка почала виступати в Європі з показовими польотами. У червні 1919 року де Ларош встановила два рекорди серед жінок – піднялася на висоту 4,8 тис. м і подолала дистанцію 323 км. За місяць вона готувалася складати іспит на доступ до професійних польотів, проте розбилася.
32 землі передбачав адміністративно-територіальний устрій Української Народної Республіки, який затвердили 6 березня 1918 року. Того дня Українська Центральна Рада ухвалила Закон про поділ України на землі. Ним скасували губернії та повіти. Закон визначав лише центри земель, точне розмежування мали провести пізніше. Ідею поділу території саме на 32 частини зумовлено розрахунком: 1 млн населення – на кожну землю
"У поважний день Сонця нехай відпочинуть магістрати й люди, які живуть у містах, і нехай усі майстерні зачинять двері. Однак у полі люди можуть вільно й на законних підставах продовжувати свої завдання. Бо часто буває, що інший день не підходить для посіву зерна чи посадки виноградників. Щоб через нехтування відповідним для таких дій моментом небесну благодать не було втрачено", –
ішлося в указі римського імператора Костянтина Великого (272–337), виданому 7 березня 321 року. Документ зробив неділю днем відпочинку. До того вихідний мали лише юдеї, які не працювали по суботах
5 
35413
Коментарі