Євро-2016 вкотре довів: зробити сильну національну команду за два тижні – неможливо. Навіть коли у ній є два десятки видатних гравців.
Футбольну моду нині диктують провідні клуби. Вони є "збірними світу" і під орудою найкращих тренерів місяцями відшліфовують взаємодію гравців та випробовують тактичні схеми. Наставники національних команд таких можливостей не мають.
Наслідок – команди на Євро-2016 ділились на чотири категорії. Перша: модель провідного клубу країни, де місця іноземців займають гравці з потрібним паспортом. Друга: зібрання "золотого покоління", яке виступає за кордоном. Третя категорія: команда старанних виконавців середнього рівня, які підіграють одному чи кільком яскравим лідерам. Четверта: просто група футболістів, яка намагається показати себе найкращим чином, щоб добре працевлаштуватися.
Наша збірна за останні два роки пройшла шлях від першої категорії, коли базувалася навколо гри київського "Динамо", до останньої. Другу й третю пропустила – немає у нас ні "золотого покоління", ні яскравих лідерів.
Висновок: змагання національних збірних за рівнем футболу є слабшим за змагання суперклубів – у Лізі чемпіонів чи в чемпіонаті Англії. Зате за рівнем емоцій Євро-2016 дав фору будь-якій суперлізі. Так, як уболівають за національну збірну, не вболівають за жоден клуб. Навіть коли збірна – послаблений варіант цього клубу.
3 
1
Коментарі