"Народ запам'ятав, що українці видають горілку на похмілля"

П'ятниця, 12 лютого

Приїхав майже ввечері. На вокзалах та в аеропортах - скрізь фестивальні рецепції, де тебе скеровують до автобуса чи авто. Удвох із Денисом Івановим, директором компанії Arthouse Traffic, винайняли квартиру. Таксист удав, що не знає, куди їхати. Було враження, що хоче намотати більше кілометрів, щоб заробити.

Усе так організовано, що зовсім немає заторів. Кажуть, Канни - найрозкішніший фестиваль, а "Берлінале" - найорганізованіший. Задіяно близько 20 готелів.

Субота, 13 лютого

Подивився фільм німецького режисера Тіля Швайґера. Це продовження дуже успішної історії, знятої два роки тому. Називалася вона "Заєць без вух 2". Нам це нагадало фільми Оксани Байрак, помножені на туалетний гумор. Туалетний американський гумор нам набагато ближчий за туалетний німецький. Шкода було Швайґера, який приперся зі знімальною групою у 10 чоловік. Глядачів було десь удвічі більше.

Зали переважно переповнені. Berlinale Palace уміщує п'ять тисяч. Це щось на зразок сучасної опери. Багато поверхів. Там демонструють конкурсні повнометражні фільми.

Після Швайґера пішов на наш показ у тому ж кінотеатрі. CinemaxX має чотири поверхи й по дві-три зали на кожному. Мирослава Слабошпицького хвилювало, що ми виходимо в суботу о 22.00. Це вважають невигідним часом. Але сеанс починався з нашого фільму, після нього було ще п'ять. Екран шалено великий - як у "Київській Русі". Переживали, як виглядатимуть наші зйомки на ньому. Чудово. У залі відчувалося напруження. Наступний фільм - жанрова комедія, теж знята одним планом. Це шведський режисер Рубен Остлунд. Фільм розважальний, не зовсім у форматі "Берлінале".

Неділя, 14 лютого

Усі німці ходять на "Берлінале". Черги за квитками по 200-300 м. Нам пояснили, що це роблять навмисно. Німці легко можуть уникнути черг. Але щоб людина оцінила щось по-справжньому, вона має пройти через певні незручності.

"Берлінале" - це місто в місті. Окрема інфраструктура. Автобуси возять по готелях і подіях фестивалю. За розмахом це як п'ять "Євробачень" водночас.

Тут представлено весь кіносвіт у перших обличчях. Ді Капріо, наприклад, учора гуляв містом. Щоправда, якщо зірки з'являються на вулиці, навколо утворюється шалений ажіотаж. До Києва всі ці "аленделони" весь час приїжджають, але немає такого шоу.

Понеділок, 15 лютого

Подивився вже 10 фільмів короткої програми. Усього їх 25. Завтра нагородження. Мирослав напружений. Сказав: "Якби завтра давали Ведмедя, то вже сьогодні зателефонували б. Не дзвонять. Значить, нічого не дадуть".

Потім Мирослав пішов на фільм із трансвеститської тематики. Його це дуже цікавило. Утік через 15 хвилин. Публіка набралася надто специфічна - 2-метрові чоловіки, вдягнені в жіноче. Сказав, що повністю відчув себе чужорідним тілом. Піднявся і з ним іще 20 чоловік одразу - як корок із пляшки.

Уразила церемонія нагородження. Не було представників мерії з почесними промовами

На київських фестивалях доволі своєрідні глядачі - кінематографісти, студенти. А тут 70 відсотків людей - із вулиць. "Берлінале" щоразу продає більше 100 тисяч квитків. Окремий кінотеатр для дітей, їх звозять з усіх шкіл. Зала на півтори тисячі, набита дівчатками та хлопчиками, які дивляться короткометражки.

Вівторок, 16 лютого

У короткому метрі таки переміг швед Рубен Остлунд. Його "Інцидент біля банку" - про двох невдах-крадіїв, які приготувалися грабувати банк, але в останню мить переплутали двері. Фільм комічний, подібний до випадкових зйомок, коли з вікна на мобільний хтось знімає реальні події. Якби його не нагородили, він і так пролунав би. Через п'ять днів на YouTube було би понад мільйон переглядів. На нагородженні Остлунд розповів про свій  кошмар. На якомусь великому фестивалі давали втішний диплом за "наполегливу спробу пошуку". Називають ім'я російського режисера. А він погано розуміє англійську. Подумав, що йому дали головний приз. Вибіг із промовою, що це великий день для російського кінематографа. Довго й розчулено говорить, а всі дивляться й розуміють його неадекватність. Остлунд каже, увесь час здавалося, що цього разу з ним буде щось подібне.

Уразила сама церемонія нагородження. Не було представників мерії з почесними промовами. Стисло, урочисто та по-діловому. Президент "Берлінале" Дітер Косслік з'явився з нетрів зали, роздягаючись по дорозі. Вручив Золотого ведмедя. Швидко, ніби в уже змонтованому кіно.

Середа, 17 лютого

Для "Глухоти" прийшло запрошення на Future Shorts. Це збірка короткометражок, які показують по кінотеатрах Європи. Нам це не зовсім пасує, бо маємо свої прокатні плани. Не хочемо роздрібнювати "Мудаків". Хоча було приємно.

Подією дня був російський фільм "Як я провів цього літа". Кажуть, це фаворит - фірма Bavaria Film викупила всі права на прокат. Стрічку зроблено під впливом Джека Лондона. Олексій Попогребський зняв кіно про Далеку Північ улітку. Два чоловіки у складних обставинах. Між ними починається ворожнеча. Молодший - недосвідчений. Старший років 15 щоліта заступає на цю вахту. Знято в класичному ключі радянських фільмів для дітей та юнацтва. Останнім часом рівень акторської гри в нас і в Росії дуже впав. Багато знімаються в серіалах, тому виходить поверхово. А тут актори грають на повну потужність.

Режисери повнометражних конкурсних фільмів мають свій статус - червоні доріжки, лімузини BMW і Volkswagen. Окремо існують зірки. Бен Стіллер - це був Майдан: купа журналістів. Із Попогребським було дещо скромніше. Але все одно була ця історія з проходом, де тебе знімають і транслюють на екрані в кінозалі. Для німців немає напівтонів. Якщо ти дотягуєш до статусу основного конкурсу, то вже нема різниці - чи ти Попогребський, чи Аль Пачіно. У тебе все.

Учора Андрій Халпахчі, директор Української кінофундації, дав інтерв'ю для Screen Today. Це щоденник "Берлінале". Впливові кінокритики оцінюють фільми фестивалю. Халпахчі розпитували про Україну й результати виборів. Інтерв'ю вийшло вже сьогодні. Поряд розмістили фотографію Віктора Ющенка. Її підписали "Президент України Віктор Янукович".

Хвалять турецьке кіно "Мед". Зняте в стилі Тарковського. Дуже повільний фільм, має сильну енергетику, хочу подивитися. Але його показують у кінотеатрах, далеких від епіцентру "Берлінале".

У кожного учасника - бедж зі штрих-кодом. У квитковому центрі вибираєш фільми на роздруківці програми на сьогодні-завтра. Світять, як у магазині, на штрих-коди твого беджа й вибраного в програмці фільму. Це безкоштовно. А так квитки коштують 12, 18, 20 євро, залежно від зали.

"Двері" Анно Зауль - фантастичний трилер. Успішний художник стає причиною смерті своєї дочки. Після того все йде шкереберть. Через двері в підвалі герой потрапляє на п'ять років назад і вирішує все змінити. Рятує доньку, але помічає незнайомця, який виявляється ним самим. Той випадково вбиває його. Думаю, фільм куплять американці і зроблять хітом.

Четвер, 18 лютого

На показі "Відторгнення" нашого Володимира Лерта такої повної зали Халпахчі не очікував. Кажуть, зацікавилися польські прокатники, бо там грає Ступка. Цього часу я дивився інше - документальний фільм про клубне життя Нью-Йорка 1980-их "Аріас і Твіст: ДокуФантазія". Головний герой Джої Аріас - нью-йоркська Вєрка Сердючка. Пародіював Енді Воргола, Мадонну, стиль гламур. Грандіозне шоу, багато ляльок-маріонеток. Актор одягає костюм, скидається на персонажа Фелліні - стару вульгарну італійку. Аріас прийшов на показ: старенький, далеко за 60. Здалося, що всі зірки після 50 починають бути схожими одне на одного. Він нагадує одразу Борю Моїсеєва й Аллу Пугачову. Дуже вертлявий.

Українська вечірка була в бенкетній залі готелю Marriott. Катерина Ющенко, почесний президент Української кінофундації, познайомилася з Мирославом Слабошпицьким. Їхня розмова приблизно виглядала так:

- Приємно бачити молодого українського режисера в конкурсі. Про що ваше кіно?

- Про відносини влади й суспільства. Про те, що влада здебільшого стає ворогом суспільства.

- Розумієте, влада взагалі є обличчям суспільства, і не треба на неї надіятися, а діяти самому.

- Так і робимо. Фільм зняли без копійки державних коштів.

- От молодці, - сказала дружина президента.

Прийшов молодий український режисер Тарас Томенко. Ходив із таємничим виглядом: домовлявся з російськими акторами про зйомки. Був Сергій Лозниця - він на німецькі кошти декілька днів тому закінчив зйомки ігрового кіно "Щастя моє". В Україні. Про Росію. Зараз опрацьовує зняте в Німеччині. Це буде потужний фестивальний фільм, націлений на Канни.

Частували здебільшого неукраїнськими стравами. Були шашлики, ковбаски, роздавали супчики. Наливали Nemiroff у неймовірних кількостях. Вина були не кримські, а чомусь аргентинські.

Народ розходитися не хотів. Торік усім на виході дарували пакунок із пляшкою горілки. Цього разу було в більш бюджетному форматі: пляшечок не давали. Але народ запам'ятав, що українці видають горілку на похмілля.

П'ятниця, 19 лютого

Сварять фільм німецького режисера Оксара Релера "Єврей Зюсс - зліт і падіння" про актора Фердінанда Маріана. 1940-го він зіграв головну роль в антиєврейському фільмі "Єврей Зюсс" Файта Гарлана. Публіка свистіла після його закінчення. Обурені не ідеєю, а тим, як знято.

Субота, 20 лютого

Хто переміг, журналістам розповіли вже вранці. Інтриги для учасників не було. Халпахчі, який дивився всю конкурсну програму, каже, що рішення журі цілком адекватне. "Мед" - абсолютний арт-хаус, красива історія. Не відчувається плин сюжету. Навряд чи хтось схопиться й заплатить шалені гроші, щоб вивести його в прокат. Зараз права на показ переможців коштують найбільше. Через півроку буде вдвічі дешевше.

Надрукувати одну копію арт-хаусного кіно коштує 3-4 тисячі доларів. Права на фільм можна купити, наприклад, за 7 тисяч доларів. Тому наші й російські прокатники чекають декілька місяців, аж поки ці копії відкатаються по Європі. Потім їх купують за 500 доларів, додруковують субтитри - і вже заощадили.

На нагородження не пішов. Дивився фільм Вітторіо де Сіки. На великому екрані це більше ніде не побачиш. Із наших на нагородження пішли Халпахчі й уся Кінофундація. Невдовзі вони повтікали звідти. Там дуже багато людей, і через 15 хвилин починаєш нудитися. Журі, зірок і переможців повезли кудись окремо.

Неділя, 21

Літак о пів на п'яту вечора, збираю речі. Поряд жили хлопці з Кінофундації. У них був дизайнерський інтер'єр у квартирі. Господар увесь час за цей інтер'єр хвилювався. Насамкінець вирішили випити кави. Кавоварка вибухнула - напевне, фільтр забився - і заляпала всі стіни. Адміністратор, яка домовляється і платить за квартири, каже, що дасть 80 євро господареві - хай перефарбує.

Екранізував твори Ірен Роздобудько - "Ґудзик", "Таємничий острів". Знімає рекламу й серіали. Продюсер збірки короткометражок "Мудаки. Арабески", до якої увійшла "Глухота" Мирослава Слабошпицького. У 1990-х був режисером телепрограм "СВ-шоу" із Вєркою Сердючкою.

Мирослав Слабошпицький, 35 років

Режисер. Через конфлікт із Ганною Чміль 2002-го виїхав до Санкт-Петербурга. Працював сценаристом і другим режисером, знімав серіали. Двічі поспіль потрапив у конкурсну програму "Берлінале". Торік за Золотого ведмедя боровся його фільм про СНІД "Діагноз", 2010-го - "Глухота".

"Глухота", 2009, 11 хвилин

11 хвилин із життя хлопців із вадами слуху. Знятий одним планом у реальному часі. Умовний бюджет - 300 євро. Актори насправді мають вади слуху. Головну роль зіграв студент-програміст Дмитро Сокол. Слабошпицький знайшов акторів у театрі "Веселка" Українського товариства глухих у Києві. Фільм зняли за один день.

Срібного ведмедя за найкращу режисуру отримав Роман Поланський із фільмом "Привид". Приїхати на церемонію нагородження 76-річний режисер не зміг, адже перебуває під домашнім арештом у Швейцарії. У вересні 2009-го його заарештували під час кінофестивалю в Цюриху за сексуальний зв'язок із неповнолітньою 1976 року. "Останнього разу поїздка за призом закінчилася для мене тюрмою", - прочитали послання режисера продюсери "Привиду", які замість нього вийшли на сцену по нагороду

×