четвер, 10 червня 2010 15:23

"Бароко - у тяжінні наших політиків до дорогих лімузинів, страусячих туфель і пишних особняків"

В Українському домі відбувся арт-ярмарок сучасного мистецтва Fine Art Ukraine. Серед зібрань 35 галерей вирізнявся стенд подружжя Андрія Коваленка й Ольги Ковтун. Їхні картини написані в стилі українського бароко. До 1960-х у радянській науці було забороненою темою. Його не вважали окремим періодом, а називали "кризою Відродження". Сучасні вчені вважають українське бароко епохою розквіту національної культури. Кажуть, воно стало основою світогляду українців.


Андрій КОВАЛЕНКО, 33 роки, художник

Народився в селі Катюжанка Вишгородського району на Київщині. Закінчив Національну академію образотворчого мистецтва й архітектури. Навчався в майстерні монументального живопису та храмової культури професора Миколи Стороженка. Від нього перейняв захоплення українським бароко.

- Малюю тільки на старих дошках, наймолодшій - 21 рік. Найстарішу - 103 роки - для картини "Барокове марево" взяли з напівзруйнованої хати в селі Барахти біля Василькова. Маю ще одну таку, але її треба укріпити. За багато років сонце випалило смоли, залишилися тільки тверді тканини.


Спробував використати дошку не стандартної форми, як в іконописі, а дещо кривеньку. Сама мені диктує композицію, починаю бачити в ній щось незвичайне. Роблю начерк, експериментую. Дерево багато чого пережило. Намагаюся не закривати повністю левкасом, де-не-де залишаю дошку відкритою, щоб інформація виходила назовні.


Використовую старовинну техніку іконописного живопису. Ґрунтом слугує левкас - змішую желатин із крейдою, затираю. На просушене дерево наклеюю паволоку, накладаю левкас, зачищаю й пишу олійними фарбами. Збоку наклеєні такі шпули, щоб дошку не вело, бо "гуляє". Використовую старовинні технології золочення. Зверху зістарюю - створюю ефект тріщин спеціальним кракелюрним лаком.


У "Євангелістах" показав образи неповністю - наприклад, є рука й трішки видно ногу. Церковна система навряд чи дозволяє таке. Робив дві канонічні ікони в новій церкві Миколи Святоші біля столичного "Даринка". Піп освятив дошки й нас благословив на написання образів. "Євангелісти" коштують від 3,5 тисячі доларів за кожну частину. Ці чотири роботи - мій аспірантський дипломний проект. Кожну малював упродовж дев'яти місяців.


Продав небагато картин. Мої замовники - поважні люди, які мають смак. Двоє із них повісили мої роботи вдома - у кімнатах, куди заходять, коли хочеться усамітнитися, побути в спокої та тиші.


Спочатку фарбую дошки в різні плями, потім у них шукаю образ. Цьому навчився від професора Миколи Стороженка. Коли знаходжу, будую всю структуру від нього. Це цікаво, але дуже довго. Коли багато дощок стоять у майстерні та в кожну вдивляєшся, буває, що голова від того крутиться. У плямі можна знайти й зробити з неї все - від абстракції до обрисів моделі. Деякі художники недопрацьовують - залишають полотна емоційними. Мені цікаво дійти до завершеності, але й залишити дещо для інтриги.


Колись зачепила композиція старого іконостасу й монументальні розписи Надбрамної церкви в Києво-Печерській лаврі. Вони занесені до реєстру ЮНЕСКО. До того моя творчість не була пов'язана з релігійною тематикою.


Під час навчання часто спілкувався з реставраторами. Вони приносили в майстерні багато старих барокових ікон. Дивився й шаленів від того, як професійно зроблені. Лице може бути не прописане ідеально, але спрацьовує зсередини - душу вириває звичайний образ звичайної людини, намальований трьома-чотирма мазками.


Працюємо з дружиною в одній майстерні. Це величезна похвала, коли говорять, що наші роботи подібні. Значить, у нас є єдине ціле, хоча ми різні художники.


Барокові ікони більш живі й ближчі до людей за візантійські. Це видно з першого погляду. Навіть у далеких затурканих селах по хатах є народні ікони. Там мазок із любов'ю покладений, погляд Богородиці чи Христа дає надію. Багатьом людям тяжко прийти до Бога через канонічні візантійські ікони, де треба обдумувати й філософствувати.

Спочатку фарбую дошки в різні плями й потім у них шукаю образ. Коли знаходжу, будую всю структуру від нього. Це цікаво, але дуже довго

Дитинство проводив у Чорнобильській зоні, у селі Новошепеличі біля Прип'яті. Двічі на рік їжджу на кладовище в поминальні дні. Там і заряджаюся енергією. Справа не в радіації, бо її в Києві навіть більше. Приїжджають старі люди, починають цілувати ту землю. Дипломну роботу з чорнобильської тематики назвав "Дзвін священної лози". Відтоді й почав робити левкаси на старих дошках.


У Росії є Візантія, вони постійно говорять про це. Нам треба триматися українського бароко - це наша тема.


Українське бароко таке глибинне, що досі до кінця не можу його зрозуміти. Звичайне бароко можу розкласти за схемою на компоненти. Українське ж відрізняється композицією. Святі у вбранні з українськими орнаментами. Також часто трапляються пишні, величні квіти. Загалом цей стиль бундючний, але українське бароко - ближче до людей. Хоча дехто звинувачує його в світському сприйнятті релігії.


Візантійська ікона аскетична, її кольори строго визначені. В іконах українського бароко може бути каміння, вишивка козацької доби. Такого ніде більше немає. Щось віддалено подібне до нашого бароко зустрічав хіба в латиноамериканському живописі. Справжнє українське бароко в парсунах - урочистих портретах української знаті на фоні столу, драперій і родинного герба - та іконах Кандилевича, Івана Рутковича, Івана-Георгія Пінзеля.


Я не копіюю, а роблю своє бароко на основі вивченого й обдуманого. Колись у Марії Примаченко запитали: "Чому ви намалювали півня, який на півня не схожий? Он у вас по дворі півень бігає". Вона сказала: "Такий півень уже є в природі, хочу зробити свого півня".


Про сюжет не задумуюся, він виникає потім. На виставці про "Барокове марево" мені сказали: "Це у вас Мазепа й Мотря". Сам до цього недодумався.


"Ключі" задумував як триптих. У центрі - композиція з двох горизонтальних дощок. На одній - сивий Петро із ключами від небесних воріт, на іншій - дівчинка з ключиком. Із боків - дві горизонтальні роботи "Ненароджені таланти". Присвятив її другові, який зараз не малює, життя так склалося. Дуже талановитий, і я хотів би, щоб він знову малював. На одній дошці чоловік ловить пір'їну. Це символ пошуку й духовного розвитку. На іншій - жінка тримає пташку. Усе разом утворює хрест. Спочатку продав "Ключі" окремо. Але потім їхній новий власник захотів купити "Ненароджені таланти", не знаючи, що ці картини були задумані разом. Тепер висять на одній стіні.



Українців у мистецтві не цікавить людина


Володимир ДАНИЛЕНКО, 50 років

Письменник, автор роману "Кохання у стилі бароко" (2009). Вважає, що бароко зі стилю декоративного мистецтва перетворилося на спосіб мислення українців.


- Європейські країни пережили бароко, як естетичний напрям у XVII столітті. Для України та країн Латинської Америки бароковість залишилася частиною національного світогляду.


Надмірна театралізація, пишність, декоративність, уникання серйозних проблем, патетика наших політиків - це елементи бароковості. У раціональних країнах західного світу проблему називають у лоб. В Україні її суть ховають за пишномовними фразами.


Перелопатив багато робіт сучасних живописців, коли шукав картину для обкладинки наступної книжки. Був вражений: 60 відсотків творів українського мистецтва - пейзажі й натюрморти.


У сучасному американському й грузинському живописах переважають композиція та портрет. Українців у мистецтві не цікавить людина як така - їх цікавить природа, кольори, захід сонця на морі, соковиті натюрморти. Специфіка українського мистецтва - втеча від проблем. Це гальмує розвиток суспільства. Навіть у митців нової хвилі - Сенченка, Савадова, Тістола - присутній елемент бароковості світогляду.


Україна довгий час була колоніальною державою. Люди звикли, що від них нічого не залежить. Так почувалися в епоху бароко.


Бароко в мистецтві - цікавий, декоративний, орнаментальний стиль. Якщо сучасні художники використовують елементи бароко - це цікаво. Але нічого хорошого, коли бароко стає тотальним. Авіценна казав, що все є отрутою та все є ліками, справа в пропорції.

Те, що для раціонального європейця - один крок, українець оббігає 100 метрів навколо і тільки потім цей крок зробить

Повість Алехо Карпентьєра "Концерт бароко" добре передає світ пишноти, патетики, лаку, штучної краси. Бароко - у тяжінні наших політиків до дорогих лімузинів, страусячих туфель і пишних особняків.


Для західного світу важливі здоров'я, природний колір шкіри без вугрів, усе натуральне та зручне. Для української жінки - товстий шар косметики та яскравий одяг. Україна зачарована красою. В українському розумінні Бог схований у красі, краса - це Бог.

Західний світ вважає, що в красу давно проник диявол. У нашому розумінні красива людина не може бути злою. Якщо красиве - значить, божественне.


Те, що для раціонального європейця - один крок, українець оббігає 100 метрів навколо й тільки потім цей крок зробить. Якби Україна не була бароковою, встала би на ноги дуже швидко, бо нація нелінива й клепку має. Але в головах усе ускладнено й театралізовано.

Зараз ви читаєте новину «"Бароко - у тяжінні наших політиків до дорогих лімузинів, страусячих туфель і пишних особняків"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі