"Охоронець попросив вийти на вулицю. Ми з родиною залишили всі покупки й пішли геть"

Кожен, хто має домашнього улюбленця, хоч раз стикався із заборонами чи негативною реакцією на тварину. Але українське суспільство поступово змінюється. Усе більше людей розуміє, що настав час переглянути застарілі правила та переконання й дозволити тваринам бувати зі своїми петперентами в кафе, магазинах, офісах, готелях, повноцінно користуватися всіма видами транспорту.

Якби чотирилапі могли говорити, то що вони розповіли би про порушення їхніх прав?

Німецька вівчарка Лола:

– Якось пішли в супермаркет, усе було спокійно. Аж раптом мене побачив чужий хлопчик. Злякався, розплакався. Його мама розкричалася: "Як можна було привести такого коня в магазин?" Охоронець попросив вийти на вулицю. Ми з родиною залишили всі покупки й пішли геть. Коли в дитини був день народження, мене теж вирішили взяти з собою до ресторану. Директор закладу спочатку не дуже на це погоджувався. Але потім дозволив. Мені постелили килимок, поставили тарілки з кормом та водою. Було весело.

Метис сенбернара Тайсон:

– Живу з Олегом і Христиною, вони завжди беруть мене із собою. Якось їхні друзі запросили нас у гості. Приходимо, а там кіт. Люди почали нервувати – чи поладнаємо. А ми до кінця вечора стали найкращими друзями. Мої люди принципово не ходять у заклади, де не пускають із тваринами. Нещодавно в одному ресторані вечеряли. Мені дозволили на дивані посидіти. Килимок постелили, іграшкову кістку подарували. Адміністратор на мене дивився й казав: "Яка милота!" А якось ми зібрались у кінотеатр. Христина зателефонувала туди, і їй відповіли, що з тваринами не можна. Тому вирішили відмовитися від цієї ідеї.

Кішка Муся:

– Коли почалася повномасштабна війна, Діана активно шукала варіанти, куди переїхати. Казала, що мусить рятувати сина Дениса. Але й мене не залишить. У всіх волонтерських центрах для біженців відмовлялися брати з тваринами. Діана була в розпачі, плакала. Описала свою ситуацію на Facebook. Їй зателефонувала рієлтерка зі Львова, яка погодилася допомогти з житлом. В евакуаційний автобус спочатку не хотіли брати. Діана показала мої документи, тоді дозволили. У Львові нас зустріла ця жінка. Казала, що знайомі тимчасово виїхали за кордон, можна деякий час пожити в їхній квартирі. Так минуло пів року. Я ніякої шкоди не робила, господиня шерсть вимітала – всім було добре. Але власники квартири вирішили повернутися додому, тому Діана знову розпочала пошуки житла. Орендодавці чули про мене й одразу збільшували вартість оренди квартири.

Такса Чарлі:

– Їхали евакуаційним потягом. Таня тримала мене на повідку. Претензій ніхто не мав. Провідник навіть питав, чи не принести мені водички. Так опинилися на львівському вокзалі, мали сісти на автобус до Польщі. Цих автобусів було багато. Але не всі хотіли брати з тваринами. Тані порадили на деякий час зупинитись у Львові – зробити мені щеплення, чипувати, тоді їхати за кордон. Ми так і зробили. Отримали мій ветеринарний паспорт і вирушили в дорогу. Коли приїхали на український кордон, проблем не було. Але ми бачили, як за парканом бігали покинуті котики та собачки. Їх не пропускали через кордон. Тому господарі просто викидали тварин. Мене ж на польському кордоні забрали до ветеринара. Той довго щось вивчав. Дав Тані заповнити анкету, а через годину відпустив нас. У Німеччині собаки мають значно більше прав, ніж в Україні. Їх можна усюди побачити – у магазинах, офісах, трамваях.

Вестхайленд вайт тер'єр Лаккі:

– Уже п'ять років майже щодня їжджу з Ігорем на його роботу. Він працює в dog friendly офісі компанії Kormotech. Перед роботою ми гуляємо. В офісі в мене є такий ритуал – обходжу всі кабінети й вітаюся. Тоді лягаю на своє місце біля робочого стола Ігоря. Чесно скажу: з ним працює декілька людей, до яких маю особливу симпатію. Коли чую їхні голоси, то зриваюся з місця і біжу тішитися. Буває таке, що Ігор – на зустрічі, а мені в туалет захотілося. Уже знаю, до кого можна підійти, підштовхнути лапами й показати: виведи на вулицю.

Детальніше про те, з якими проблемами доводиться стикатися петперентам у повсякденному житті та як загалом змінюється ставлення до чотирилапих в Україні, читайте у спецпроєкті Gazeta.ua